Екомаркування як інструмент сталого розвитку текстильної промисловості.

Abstract

У статті розглянуто екологічні та соціальні виклики текстильної і швейної промисловості, зокрема вплив виробництва одягу на використання природних ресурсів, викиди парникових газів, застосування хімічних речовин та умови праці. Проаналізовано складність оцінювання сталості текстильних виробів через багаторівневий виробничий ланцюг і низький рівень обізнаності споживачів. Особливу увагу приділено ролі маркування як інструменту інформування та формування відповідального споживання. Розкрито класифікацію екологічних етикеток за ISO та окреслено проблеми, пов’язані з множинністю схем маркування й ризиком грінвошингу. Охарактеризовано перспективи вдосконалення системи маркування через гармонізацію вимог, розширення інформаційного наповнення та впровадження методології оцінки екологічного сліду продукції (PEF).