ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ В УМОВАХ ПРАВОВОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ: РОЛЬ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ У ВДОСКОНАЛЕННІ ПРАВОТВОРЕННЯ

Abstract

Статтю присвячено аналізу правозастосування в умовах правової невизна- ченості (непевності) та з’ясуванню того, яким чином судова практика здатна одночасно стабілізувати правове поле й виступати джерелом сигналів для вдо- сконалення правотворення. Вихідною є теза, що невизначеність насамперед не вичерпується дефектами юридичної техніки на рівні формулювань, а проявляє себе як «системна напруга» між динамікою суспільних відносин і нормативною моделлю, що, зі свого боку, або залишає надмірний діапазон конкурентних сен- сів, або не містить достатніх критеріїв їх узгодженого застосування. У такому контексті принцип правової визначеності постає як свого роду подвійний стан- дарт: для законодавця – вимога якості та передбачуваності регулювання, для суду – вимога послідовності, підвищеної аргументованості при зміні право- вих позицій та поваги до остаточності судових рішень (res judicata). Метою запропонованого дослідження є формування юридично обґрунтованої моделі пояснення ролі судової практики у вдосконаленні правотворення за умов неви- значеності, з урахуванням конституційних орієнтирів і підходів європейського правосуддя до «якості закону», узгодженості практики та меж перегляду оста- точних рішень. Обґрунтовано розмежування двох типів невизначеності. А саме – нормотворчо-значущої, що коріниться у нормативному дизайні та відтворю- ється в масиві спорів, і такої, що зумовлена різною доказовою та кваліфіка- ційною дисципліною і не потребує законодавчого втручання. Продемонстро- вано, що визначальним вузлом ризику є зміна судової практики без достатнього мотивування та без проговорення наслідків для триваючих і завершених пра- вовідносин, оскільки саме тут виникає невизначеність другого рівня – щодо стабільності правового статусу. Сформульовано висновок, згідно з яким ефек- тивний зворотний зв’язок між судовою практикою і правотворенням можливий лише за умови інституційної «читабельності» судових сигналів для законодавця (та системного перекладу судових стандартів у нормативні рішення без меха- нічної фрагментації аргументації). Перспективи подальших розвідок можуть бути пов’язані з розробкою критеріїв кодифікації судових стандартів і моделю- ванням перехідних ефектів зміни практики для забезпечення передбачуваності.