Статтю присвячено дослідженню прагматичних особливостей функціонування невербальних компонентів комунікації крізь призму емоційного та емотивного типів дискурсу. Розглянуто теоретичні засади емоційної та емотивної комунікації, зокрема з позицій прагмалінгвістики, а також виокремлено ключові ознаки, що дозволяють розмежувати емоційну експресію та емотивну інтенцію мовця. Проаналізовано типові невербальні засоби, які супроводжують вербальне висловлення та активізують його прагматичний потенціал. Наголошено, що невербальна поведінка може бути як спонтанною, так і контрольованою, прагматично вмотивованою. Спираючись на положення сучасної комунікативної лінгвістики, прагматики та психолінгвістики, визначено роль невербальних знаків у досягненні комунікативної мети, посиленні або трансформації вербального змісту, формуванні емоційного впливу на адресата.
