Дисертації та Реферати дисертацій

Постійне посилання на фондhttps://repository.lntu.edu.ua/handle/123456789/476

Переглянути

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 9 з 9

Формування ринкової капіталізації підприємства на основі вартісної концепції
(Луцьк : ЛНТУ, 2023) Бурбан, Олександр Вікторович
Дисертаційну роботу присвячено поглибленню теоретичних положень, розробленню науково-методичних та практичних рекомендацій щодо формування та нарощення ринкової капіталізації підприємства на основі вартісної концепції. У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, розкрито її зв’язок із науковими темами, окреслено мету, завдання, предмет, об’єкт та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів. У першому розділі «Теоретичне обґрунтування формування ринкової капіталізації підприємства на основі вартісної концепції» розкрито наукову парадигму формування ринкової капіталізації підприємства та місце в ній вартісної концепції, здійснено групування та систематизовано фактори впливу на вартість підприємства та його ринкову капіталізацію, визначено процес оцінювання вартості підприємства в якості інструменту впливу на його ринкову капіталізацію. На основі узагальнення та систематизації наукових поглядів учених сучасності на проблемні аспекти синтезу теорій підприємств, капіталу та вартісно-орієнтованого управління уточнено сутність понять «капіталізація підприємства», «ринкова капіталізація підприємства» та «вартість підприємства». Ринкову капіталізацію підприємства пропонується розглядати як один із основних показників-індикаторів, що демонструє ефективність управління вартістю підприємства, формування та оптимізації капіталу на основі своєчасного оцінювання та реагування на фактори впливу внутрішнього та зовнішнього середовища. З метою розкриття сутнісної природи даного поняття виділено основні ознаки та функції ринкової капіталізації підприємства. На основі узагальнення та критичного аналізу наукових підходів учених до трактування ринкової капіталізації підприємства, розкриття взаємозв’язку 3 з різними напрямами (ціннісно-ціновий, стратегічний, майновий, інтегральний, комбінований) природи походження його вартості визначено місце вартісної концепції в сучасній науковій парадигмі формування ринкової капіталізації підприємства. Здійснено систематизацію та групування факторів впливу на вартість підприємства. В основу такого групування закладено тріаду класифікаційних ознак «місце виникнення – сфера виникнення – наслідки впливу» із виділенням двох площин впливу факторів: внутрішньої (виробничі, організаційні, фінансові) та зовнішньої (економічні, ринкові, інвестиційні, науково-технічні, геополітичні), що формують цілісний механізм впливу на метрик вартості підприємства. В основу систематизації факторів впливу на показник ринкової капіталізації підприємства покладено наявний дуалізм у трактуванні сутності даного поняття. Визначено ключові фактори впливу в межах фондового та фінансового аспектів на кожну зі складових показника ринкової капіталізації, враховуючи місце вартості підприємства в останній. В контексті оцінювання вартості підприємства на основі критичного аналізу змісту наукових праць вчених сучасності підкреслено доцільність використання комплексного підходу. Враховуючи взаємодоповненість сильних сторін такого підходу, доцільно стверджувати про його комплементарну природу. Запропонований комплементарний методичний підхід до оцінювання вартості підприємства як інструмента впливу на його ринкову капіталізацію в межах якого забезпечується обгрунтований вибір об’єкта оцінювання та компаній-аналогів, комплексний аналіз стану об’єкта оцінювання, реалізація ситуативного підходу до підбору інструментарію оцінювання та врахування інтересів основних груп стейкхолдерів – під час комплексного оцінювання вартості об’єкта, об’єктивність процесу оцінювання завдяки встановленню діапазонів вартості – в процесі узгодження результатів оцінювання, прогнозування можливих допустимих відхилень та визначення потенційного діапазону зміни вартості – під час виявлення основних факторів впливу на формування вартості об’єкта оцінювання, прийняття управлінських рішень стосовно оптимізації ринкової капіталізації об’єкта оцінювання. У другому розділі «Оцінювання вартості та дослідження впливу її зміни на ринкову капіталізацію підприємства (на прикладі машинобудівних підприємств 4 України)» здійснено аналіз фундаментальних передумов формування та комплексне оцінювання вартості машинобудівних підприємств України, аналіз формування ринкової капіталізації та оцінювання впливу зміни складових вартості досліджуваних підприємств на її цільове значення. Підкреслено значиму роль машинобудівних підприємств у розвитку промисловості та економіці України в цілому, обсяг реалізації продукції яких станом на 2021 р. становив 15240,1 млрд грн, проте й значне зниження її питомої ваги в обсягах реалізованої продукції промисловими підприємствами та економіці в цілому. Подальше дослідження здійснювалось на базі провідних вітчизняних підприємств, які репрезентували сектори важкого, середнього та загального машинобудування. SWOT аналіз виявив переважання сильних сторін машинобудівних підприємств над слабкими, численні можливості для їх розвитку, що вказує на перспективність дослідження сектору таких підприємств. Загальний аналіз стану підприємств, здійснений за період 2013-2021 рр., виявив тенденції стрімкого зростання вартості власного капіталу, оборотних та необоротних активів в межах усіх груп машинобудівних підприємств, незважаючи на ріст виробництва, їх чистий прибуток зазнав скорочення на 49,9%, що значною мірою обумовлено ростом собівартості продукції на 54,7%. Визначено, що за результатами розрахунку індексу Альтмана сектор підприємств важкого машинобудування перебуває в «gray»-зоні, а сектори підприємств середнього та загального машинобудування – в межах «safe»-зони. Аналіз за «Du-Pont»-моделлю виявив негативну динаміку рентабельності власного капіталу підприємств. Доведено, що для отримання релевантних результатів в межах наявних об’єктів оцінювання оптимальним є поєднання методу дисконтованих грошових потоків (дохідний підхід) та методу компаній-аналогів (за порівняльним підходом). Оцінювання вартості методом DCF-моделі виявило, що найвищу вартість серед машинобудівних підприємств має АТ «Мотор Січ» (22342,4 млн грн), тоді як найнижчу мають ПрАТ «Калинівський машинобудівний завод» (146,1 млн грн) та АТ «Гідросила» (135,5 млн грн). Оцінювання вартості методом компаній-аналогів демонструє схожі результати: найвищу вартість має АТ «Мотор Січ» (22316,0 29132,2 млн грн), найнижчу мають ПрАТ «Калинівський машинобудівний завод» 5 (112,5-260,1 млн грн) та АТ «Гідросила» (124,0-186,8 млн грн). Встановлено, що справедлива вартість підприємств відображає поточний стан галузі, макроекономічні тренди, а також очікування інвесторів щодо майбутніх вигід. Потенціал зростання групи досліджуваних машинобудівних підприємств, відповідно до розрахованих вартісних діапазонів, становить 22,7%. Визначено, що формування ринкової капіталізації машинобудівних підприємств базується на значеннях ринкової вартості та коригується на показники загального боргу та грошових коштів та їх еквівалентів. Отримані показники ринкової капіталізації демонструють здатність підприємств викупити свої борги за грошові кошти, за винятком АТ «Українські енергетичні машини», ПрАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» та АТ «Дніпроважмаш». Підтверджено доцільність використання методу «ізольованого впливу факторів» замість базового методу «прямих ланцюгових підстановок» для визначення впливу зміни вартості машинобудівних підприємств на цільовий показник їх ринкової капіталізації. Встановлено, що серед числа таких факторів, як чистий грошовий потік, ставка дисконтування, показник термінального зростання, чистий грошовий потік термінального періоду, вартість чистого боргу найбільш вагомим на ринкову капіталізацію машинобудівних підприємств є вплив зміни ставки дисконтування (її ріст на 1,0% зумовлює скорочення цільового показника на 4,62%), а серед компонент грошового потоку – операційний прибуток за вирахуванням витрат з податку на прибуток (його ріст на 1,0% зумовив приріст цільового показника на 0,35%). Здійснено аналіз чутливості ринкової капіталізації підприємств з мінімальним кроком зміни ставки дисконтування на 0,15%, що забезпечило визначення більш точного рівня взаємокомпенмації факторів ставки дисконтування та показника термінального зростання, підкреслило вагомість врахування фактору ставки дисконтування, що підтверджується спадною динамікою ринкової капіталізації з 39866,9 до 38924,9 млн грн внаслідок зростання її значень на 0,50% для групи досліджуваних підприємств. Отримані результати демонструють низьку вартість машинобудівних підприємств і важливість розробки заходів подальшого нарощування їх ринкової капіталізації. 6 У третьому розділі «Управління ринковою капіталізацією підприємства на основі вартісної концепції (на прикладі машинобудівних підприємств України)» удосконалено механізм управління ринковою капіталізацією підприємств на основі вартісної концепції, оцінено вплив стимулюючих інструментів на підвищення ринкової капіталізації, запропоновано систему рішень з оптимізації структури капіталу та визначено її вплив на зміну вартості та ринкової капіталізації машинобудівних підприємств. Удосконалення механізму управління ринковою капіталізацією підприємства здійснено в контексті уточнення та розвитку мети, суб’єктів, інструментів, об’єктів, безпосереднього процесу оптимізації ринкової капіталізації на основі розробленого комплементарного підходу, визначення її динаміки, впливу зовнішніх факторів, а також оцінювання ефективності механізму. Запропоновано дворівневу верифікацію ефективності механізму, що спрямована на удосконалення показників вартості та ринкової капіталізації підприємства. На першому рівні верифікації – забезпечується вартісно-орієнтовна оптимізація діяльності підприємства, практична реалізація якої здійснюється в межах площини визначення вартості ПрАТ «СКФ Україна», що обумовлено наднормовою варіативністю грошових потоків підприємства з коефіцієнтом варіації, який у 4,22 рази перевищує максимально допустиме значення. Запропоновано перелік управлінських рішень щодо досягнення підприємством цільових значень додаткових індикаторів зміни вартісної складової механізму та апробовано їх вагомість для підвищення показника вартості підприємства. Другий рівень верифікації ефективності механізму управління ринковою капіталізацією підприємства окреслений приростом цільового показника його ринкової капіталізації. Реалізація даної верифікації визначає ефективність механізму в цілому та відбувається на заключному етапі його здійснення. Обґрунтовано структуру та архітектуру впливу стимулюючих інструментів підвищення ринкової капіталізації машинобудівних підприємств. Аргументовано нарощення ринкової капіталізації з позиції забезпечення приросту величин власного капіталу та грошових потоків. Апробовано та доведено взаємозалежність між наведеними показниками та стимулюючими інструментами підвищення ринкової 7 капіталізації методом лінійної багатофакторної регресії. Визначено вплив індикаторів інструментів фінансової та нефінансової площин (зовнішньої та внутрішньої природи) на власний капітал та грошові потоки підприємств. Отримані результати трансформовано у модель рангованих інструментів стимулювання ринкової капіталізації машинобудівних підприємств, яка демонструє взаємозв’язок між ступенем і напрямом впливу на динаміку їх власного капіталу та грошових потоків, забезпечуючи формування інформаційної бази даних для прийняття рішень щодо подальшого використання фінансових і нефінансових інструментів стимулювання підвищення їх ринкової капіталізації. Структуризація інструментарію стимулювання ринкової капіталізації машинобудівних підприємств слугує основою формування матриці управлінських рішень щодо нарощування власного капіталу та грошових потоків підприємств у контексті використання фінансових і нефінансових інструментів. Запропоновано систему управлінських рішень щодо оптимізації структури капіталу та методичний підхід з визначення її впливу на зміну вартості та ринкової капіталізації підприємств. Це зумовлено, по-перше, об’єктивною потребою в практичній оптимізації структури капіталу досліджуваних підприємств через високу значимість показника середньозваженої вартості капіталу, доведену результатами попередніх досліджень, по-друге, важливістю розробки заходів з підвищення вартості та нарощування ринкової капіталізації машинобудівних підприємств. Базисом таких пропозицій виступає удосконалення об’єктної складової механізму управління ринковою капіталізацією, яке реалізовано шляхом формування системи рішень в контексті поліпшення функціонування управлінської, фінансової та операційної систем підприємства. Аргументовано необхідність використання багатокритеріальної системи оптимізації структури капіталу, де в якості критеріїв визначено ефект фінансового важеля, платоспроможність, фінансову стійкість та фінансові ризики. За результатами досліджень рекомендовано три напрями управлінських рішень щодо нарощення вартості та ринкової капіталізації машинобудівних підприємств внаслідок оптимізації структури їх капіталу: обумовлені параметром мінімізації середньозваженої вартості капіталу, визначені 8 потребою компенсації зниження рівня рентабельності активів та обгрунтовані потребою компенсації скорочення рентабельності власного капіталу. Встановлено, що нарощення вартості репрезентативних підприємств на 4,7% за рахунок оптимізації структури їх капіталу зумовило приріст показника їх ринкової капіталізації на 4,4%, що становить 1746,3 млн грн. Таким чином доведено позитивний вплив аналізованих показників на підвищення ринкової капіталізації машинобудівних підприємств. Практичне значення результатів дослідження полягає у прикладному застосуванні розроблених науково-методичних положень та практичних рекомендацій щодо нарощення ринкової капіталізації підприємства на основі вартісної концепції, які безпосередньо впроваджено у діяльність ПрАТ «СКФ Україна» та АТ «Дніпроважмаш» та використано в навчальному процесі та виконанні науково-дослідних робіт Луцького національного технічного університету.
Обґрунтування параметрів підбирача-розпушувача валків для роздільної технології збирання льону
(Луцьк : ЛНТУ, 2025) Бодак, Максим Володимирович
Дисертаційна робота присвячена обґрунтуванню параметрів підбирача розпушувача валків з стебел льону, вирощеного в умовах Західного Полісся України, для реалізації роздільної технології збирання. У роботі враховано природно-кліматичні чинники, які впливають на формування стеблостою льону та зумовлюють застосування роздільної технології його збирання. Встановлено, що у цих умовах, волокно (коротке у льону олійного та довге у льону-довгунця) формується за всією довжиною стебел. Відтак, технологія збирання льону, особливо олійного органічного, повинна бути адаптованою на момент збирання до стану як насіннєвої, так і стеблової частини врожаю. Польові дослідження з різними сортами льону, зокрема з рекомендованим для зони Західного Полісся України показали, що висота його стеблостою може сягати до 1,0 м і більше. За такої висоти, врожайність соломи перевищує значення 45 ц/га, що ускладнює утилізацію стеблової частини врожаю. Ця проблема стала поштовхом до розгляду можливості застосування роздільної технології збирання льону з низьким зрізом стеблостою, що передбачає збереження соломистої маси шляхом перетворення її у тресту. Дана технологія виключає операцію десикації посівів і передбачає зрізання стеблостою на висоті 30-50 мм роторними косарками у фазі ранньої-жовтої стиглості, при побурінні 70 % насіннєвих коробочок. Через 8-10 діб завершується дозрівання насіннєвих коробочок у валках, що дозволяє відокремити насіння та створити умови для перетворення стебел соломи у тресту. Перевагою застосування роторних косарок з шириною захоплення від 1,35 м є утворення валків з вкладених стебел вздовж осі руху агрегата. При цьому відхилення окремих стебел від центральної осі валка не перевищує 170. Для 3 збереження всього біологічного врожаю льону запропоновано підбирач розпушувач валків. Доведено, що на якість формування валка роторною косаркою впливає висота зрізання стеблостою, а визначальним показником у роботі різального апарата є зусилля різання стебел. Отримані залежності зусилля різання стебел льону у межах , 18-21,98 Н від кута різання в окоренковій частині стебел вказують, що у фазі ранньо-жовтої стиглості льону він має бути у межах 30-350. При цьому зусилля різання відрізняється за висотою різанняокоренкової частини стебла, що вказує на різний вміст волокна. У процесі перетворення стебел у тресту через 8-10 діб валки ущільняються і приростають іншими рослинами. Відповідно змінюється профіль валка у поперечному перерізі, відбувається зниження вологості стебел з 50-55% до 12 15%. Тому валки необхідно відривати від поверхні поля та зменшувати їх ущільнення. Кількість доцільних механічних дій на валок у період вилежування залежить від погодних умов. При цьому, за відсутності нічної роси, низький зріз дозволяє стеблам зволожуватися від ґрунту. Результати досліджень прогину і згину валків, зусилля їх розтягу, максимальне значення якого дорівнювало 382 Н, вказують на міцне з’єднання між стеблами за наявності суцвіття, що враховано при розробці експериментального підбирача-розпушувача валків. Дослідження, проведені на польових ділянках Луцького національного технічного університету, Волинській ДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН (с. Рокині) та виробничих полях агрофірм «Лугове», «Старий Порицьк» протягом 2020-2024рр., вказують на неможливість застосування єдиної технології збирання врожаю льону через суттєву різницю погодних умов у період вегетації рослин і на момент збирання льону. Відповідно, запропонована удосконалена роздільна технологія збирання льону олійного, враховує як фази стиглості, так і врожайність льону на момент збирання. Проведено теоретичні розрахунки робочих органів підбирального вузла підбирача-розпушувача валків. Встановлено, що ефективність відриву валка від поверхні поля із збереженням його нерозривності при переміщенні до наступних механізмів машин залежить від форми окремих робочих органів підбирального вузла і його приводу. Для узгодження швидкості руху МТА (машинно 4 тракторного агрегату) та тягової стрічки підбирального вузла, його привод забезпечують опорно-приводні колеса. Обґрунтовано конструктивно технологічні параметри підбирального вузла: діаметр веденого барабана, що обумовлює умови захоплення валка; висоту (50 мм) зубів, розміщених на тяговій стрічці; відстань між зубовими планками (не більше 400 мм). Ширина тягової стрічки залежить від ширини захвату роторної косарки. При ширині захвату роторної косарки 1,65 мм перед першим підбиранням валок у поперечному перерізі може мати вигляд сегмента з шириною 100 мм і висотою по краях 50-75 мм. При цьому висота валка по центральній осі коливається у межах 150-200 мм, що впливає на умови захоплення стебел і інтенсивність їх перетворення у тресту. Для отримання обґрунтування параметрів підбирача-розпушувача валків було проведено багатофакторні експерименти з використанням розробленої експериментальної установки. При встановлені ефективності роботи підбирального вузла були враховані наступні фактори: швидкість руху агрегата, кут нахилу тягової стрічки відносно поверхні поля, відстань між зубовими планками та кількість зубів, розміщених на одній планці. Зменшення щільності валків досліджували залежно від впливу таких факторів, як: частота обертання бітерів розпушувального вузла, висота розміщення обмежуючої решітки відносно вершин бітерних кулачків, вологість стебел на момент розпушення валка. Оброблення даних результатів багатофакторних експериментів дозволила отримати рівняння регресії та оцінити конструктивно-технологічні параметри підбирача-розпушувача валків. Напрацьовані рекомендації щодо підбирача-розпушувача валків та застосування його у роздільній технології збирання льону з низьким зрізом стеблостою, вирощеного в умовах Західного Полісся України. Показано, що треста з стебел льону є перспективною високоякісною сировиною для багатьох галузей. Вперше встановлені закономірності впливу конструктивно-кінематичних параметрів запропонованого підбирача-розпушувача валків на якість виконання технологічних процесів підбирання і зниження ущільнення валків. 5 Практичне значення отриманих результатів полягає в розробленні нової компонувальної схеми підбирача-розпушувача валків для роздільної технології збирання льону, зокрема органічного, що забезпечує збереження всього біологічного врожаю льону. Запропоновані методики проведення експериментальних досліджень з визначення зміни параметрів валків при вилежуванні у польових умовах, впливу регульованих параметрів підбирача-розпушувача валків та його робочих органів на ефективність виконання процесу збирання льону з використанням стандартного та розробленого обладнання. Технічна новизна виконаних розробок захищена 4 деклараційними патентами України на корисні моделі. Отримані наукові та практичні результати, методики й рекомендації щодо застосування підбирача-розпушувача валків у роздільній технології збирання льону з низьким зрізом стеблостою переданні у ТОВ «Старий Порицьк» (Волинська обл.) і Волинській ДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН (с. Рокині), ТОВ «КОМПАНІЯ АЛТЕКС». Окремі результати роботи впроваджено в навчальний процес з підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістр за спеціальністю 208 «Агроінженерія» для викладання дисципліни «Проектування інноваційних технологій та обладнання АПВ» та з підготовки фахівців освітньо-наукового рівня доктор філософії за спеціальністю 133 «Галузеве машинобудування» для викладання освітньої компоненти «Сучасні напрями розвитку техніки та технологій АПК» в Луцькому національному технічному університеті. Ключові слова: збирання, підбирач-розпушувач, вузол, зуби, бітер, кулачок, льон, насіння, стебло, валок, прогин, згин, зусилля, тертя, сила.
Розробка біокомпозитних матеріалів на основі модифікованих компонентів стійких до впливу атмосферних факторів
(Луцьк : ЛНТУ, 2024) Шегинський, Володимир Олегович
Використання полімеркомпозитних матеріалів на синтетичній основі ускладнюється через обмеженість сировинної бази та погіршення екологічної ситуації в світовому масштабі. Масове використання синтетичних полімеркомпозитних виробів призводить до забруднення навколишнього середовища через зростання об’ємів сміттєвих полігонів та виділення шкідливих речовин в полімеркомпозитних матеріалів. результаті руйнування компонентів. Одним з перспективних напрямків вирішення даної проблеми є використання біокомпозитних матеріалів, до складу яких входять компоненти природного походження. Це дозволить розширити сировинну базу, яка представляє собою відходи лісопереробної, меблевої, харчової та сільськогосподарської галузей. Біокомпозитні матеріали мають багато переваг порівняно з синтетичними полімеркомпозидами, однак через високу гідрофільність компонентів їх масове виробництво обмежено. В роботі розглянуто особливості формування структури та досліджено властивості бікомпозитних матеріалів на основі біополімерної матриці білкової природи та наповнювачів рослинного походження, які модифіковані гідрофобними речовинами. Це дозволить підвищити стійкість біокомпозитних виробів до експлуатації у вологому середовищі, за понижених температур та в умовах циклічної зміни температури. Мета роботи - дослідити властивості та особливості формування структури модифікованих біокомпозитів на основі компонентів природного походження, які мають стійкість до впливу атмосферних факторів за рахунок 3 використання гідрофобних речовин та технології модифікації матеріалів. Наукова новизна роботи: 1. Вперше встановлено, що за оптимального вмісту парафіну в кількості 4 мас.ч. та втрати вологості композиції 10 % відбувається підвищення на 20 % міцності на стиснення глютинових біокомпозитних матеріалів, які містять порошок деревного борошна (100 мас.ч.), що пов’язано з формуванням щільної структури біокомпозитів через зменшення опору переміщенню частинок наповнювача, на поверхні яких знаходиться гідрофобна добавка. 2. Показано, що використання парафіну в оптимальні кількості 14 мас.ч. в композиції з подрібненими стеблами дикорослих трав (100 мас.ч.) забезпечує підвищення на 76-78 % міцності на стиснення біокомпозитів в результаті антифрикційного впливу гідрофобної добавки, яка забезпечує компактне розташування частинок стебел в біополімерній матриці та формування фізико-хімічних зв’язків між активними групами добавки та компонентами біокомпозиту. 3. Встановлено, що введення оліфи Оксоль до складу біокомпозитного матеріалу в оптимальній кількості (4 мас.ч.) з додатковою обробкою біокомпозиту в середовищі розплавленого парафіну забезпечує формування захисного шару у вигляді плівки, що дозволяє знизити гігроскопічність біокомпозитних матеріалів до 0,37 % в умовах експлуатації за підвищеної вологості. 4. Додаткова обробка у середовищі оліфи Оксоль глютинових біокомпозитних матеріалів, які містять деревне борошно та гідрофобну добавку оліфу в оптимальній кількості 4,0 мас.ч., підвищує у 3,0-6,3 раз межу міцності на стиснення у випадку циклічної зміни температури від 25 °С до 25 °С за рахунок формування стійкої захисної плівки на поверхні біокомпозитного матеріалу. Практичним результатом роботи є розробка нових біокомпозитних покриттів, які мають високу міцність на стиснення, ударну в’язкість, 4 можливість до експлуатації в умовах підвищеної вологості, понижених або підвищених температур, циклічної зміни температур. Ефективність розроблених гідрофобних біокомпозитних матеріалів підтверджено актом впровадження, який визначає перспективність використання розроблених біокомпозитів для виготовлення елементів конструкцій з підвищеною стійкістю до впливу атмосферних факторів. Здобувач особисто приймав участь у проведенні досліджень структури та властивостей біокомпозитних матеріалів. Самостійно проводив аналіз результатів експериментальних досліджень та приймав участь у постановці завдань, визначенні наукової новизни та формулюванні загальних висновків. У вступі визначено проблему, що стосується розробки біокомпозитних матеріалів з використанням компонентів природного походження. Представлено об’єкт та предмет дослідження, визначено мету та основні завдання роботи, подано новизну та практичне застосування результатів роботи. Розділ 1. Представлено характеристику біокомпозитних матеріалів на основі синтетичних матриць та біополімерів. Показано переваги біокомпозитних матеріалів, представлено широкий спектр видів наповнювачів, які являють собою відходи сільськогосподарського виробництва або харчової промисловості. Визначено основні проблеми, що стосуються особливостей формування біокомпозитних матеріалів, наповнювачі яких мають високу гідрофільність. Це визначає широкий напрямок наукових досліджень, які грунтуються в основному на застосуванні методів фізичної та хімічної обробки наповнювачів рослинного походження. Розділ 2. Використано сучасні та класичні методи дослідження механічних та експлуатаційних властивостей, а також мікроструктури біокомпозитних матеріалів. Визначено механічні характеристики біокомпозитних матеріалів: адгезійна міцність, твердість, міцність на стиснення та ударна в’язкість. Визначено стійкість біокомпозитів у вологому середовищі, в умовах понижених температур та циклічної зміни температури. 5 Структуру біокомпозитних матеріалів досліджено методами оптичної мікроскопії та інфрачервоної спектроскопії. Оптимізацію складу та режиму термічної обробки біокомпозитів здійснено в результаті побудови математичної моделі за допомогою методу багатофакторного планування експерименту. Розділ 3. Визначено адгезійну міцність глютинового біополімеру залежно від тривалості витримки в тепловому полі та температури термічної обробки, яка забезпечує процес формування фізико-хімічних зв’язків. Встановлено підвищення адгезійної міцності для біополімерів за тривалості витримки 90 хв та температури 120 °С, що пов’язано з рівномірним структуруванням глютинової матриці. В результаті введення парафіну в кількості 4 мас.ч. відбувається підвищення на 26-39 % міцності на стиснення, що визначається здатністю матеріалу формувати ущільнену структуру через наявність гідрофобної добавки, яка виконує мастильну функцію. Проведення додаткової термічної обробки композиції, яка забезпечує видалення вологи в кількості 10 %, призводить до підвищення міцності на стиснення в межах 50-55 %, оскільки відбувається формування необхідної кількості фізико-хімічних зв’язків між компонентами біокомпозитного матеріалу. Проведено аналіз руйнувань біокомпозитних зразків з різним вмістом гідрофобної добавки. Характер руйнування зразків підтверджує результати експериментальних досліджень по визначенню межі міцності на стиснення. Оптимальний вміст парафіну для біокомпозитних матеріалів, які наповнені подрібненими стеблами дикорослих трав, становить 14 мас.ч., що визначається формуванням щільної структури за рахунок використання антифрикційної добавки, яка полегшує процес пресування композиції. Використання парафіну призводить до зниження на 35-40 % ударної в’язкості біокомпозитів, що пов’язано з зменшенням опору до поширення тріщини в об’ємі біокомпозитного матеріалу. Введення оліфи в кількості 2-4 мас. ч. забезпечує підвищення межі 6 міцності при стисненні на 12-15 % порівняно з міцністю біокомпозитного матеріалу без модифікуючої добавки. Використання гідрофобної добавки забезпечує підвищення жорсткості біополімерної матриці та утворення нових фізико-хімічних зв’язків. Виявлено, що біокомпозитний матеріал, який наповнений деревним борошном та модифікований парафіном, характеризується більшою оптичною густиною та площею піка смуг поглинання порівняно із біокомпозитним матеріалом, який не містить в складі модифікатора. Це вказує на вищу міцність даного біокомпозитного матеріалу за рахунок утворення вищої кількості фізико-хімічних зв’язків в матеріалі. Методом багатофакторного експерименту визначено оптимальний вміст добавок та режим термічної обробки, що дозволило підвищити до 20 % міцність на стиснення біокомпозитних матеріалів, які модифіковані парафіном. Розділ 4. Найвищу гігроскопічну вологість (18,5 %) мають біокомпозитні зразків без гідрофобного покриття та додаткової термічної обробки. Термічна обробка забезпечує формування щільної структури біополімерної матриці, що ускладнює проникання молекул води всередину глобул амінокислот глютинової матриці. Підвищену стійкість до водопоглинання мають біокомпозитні матеріали, на поверхні яких нанесено шар парафіну в результаті занурення зразків у розплав гідрофобної добавки. Це дозволяє сформувати на поверхні біокомпозитного матеріалу захисний шар значно більшої товщини порівняно з покриттям на основі оліфи. Водопоглинання біокомпозитів з таким покриттям не перевищує 3,4 %. Біокомпозити, що містять оліфу та покриті шаром оліфи мають високі значення межі міцності на стиснення за низької температури (-25 °С), що пов’язано з підвищенням жорсткості полімерної сітки глютинової матриці. Також найвищу міцність на стиснення мають біокомпозитні матеріали, які модифіковані оліфою та покриті шаром оліфи, яка утворює стабільну 7 плівку на поверхні біокомпозитних зразків. Під час нагрівання та охолодження плівка зберігає цілісність та здатна деформуватися без руйнування. Подано технологію формування біокомпозитних виробів, які містять комплекс наповнювачів (деревне борошно та подрібнені стебла дикорослих трав) в оптимальній кількості та модифікуючу добавку (парафін). Формування біокомпозитних виробів відбувається в результаті пресування композиції та сушіння за кімнатної температури. Після проведення операції шліфування на поверхню виробу наноситься гідрофобне покриття, яке забезпечує захист від вологи та підвищує стійкість до дії атмосферних факторів.
Інвестиційне забезпечення сталого розвитку регіонів України у повоєнний період
(Луцьк : ЛНТУ, 2025) Лакас, Вероніка Владиславівна
Дослідження базуються на розумінні сталого розвитку як збалансованої системи співіснування та пропорційного відтворення економічної, екологічної та соціальної складових розвитку суспільства, еквівалентного ресурсоспоживання та примноження людського, асиміляційно-екологічного, природно-ресурсного, ресурсно-виробничого та фінансового потенціалу. Виявлено, що сталий розвиток в останні 50 років визначається світовим співтовариством як оптимальна модель соціально-економічного розвитку з огляду на загострення мальтузіанської дилеми та накопичення природно-ресурсних, екологічних та продовольчих обмежень. Встановлено, що темпи соціально економічного піднесення і стійкість базових інститутів державотворення та ринкової економіки визначають світоглядні та ресурсні можливості переведення господарських комплексів на модель сталого розвитку у розрізі економічної, соціальної та екологічної складових. Доведено, що імперативною базою переведення національного господарства та регіональних господарських комплексів на модель сталого розвитку є формування набору принципів, виходячи з наявного ресурсно виробничого потенціалу та впливу комплексу екзогенних та ендогенних чинників. Обґрунтовано, що ключовим принципом забезпечення сталого розвитку регіонів України виступає принцип випереджального сталого розвитку, який детермінує базові принципи (обороноздатності, соціальної та екологічної відповідальності), шо у свою чергу визначають принципи системного спрямування (емерджентності, адаптивності, конвергенції, інституційної поступальності, партнерства та ризельєнтності) і відповідно принципи виробничо-інвестиційного спрямування 3 (диверсифікації енергетичного забезпечення, максимізації замкнених циклів, еквівалентності, інвестиційного сприяння). Визначено, що імплементація пріоритетів сталого розвитку в регіональну соціально-економічну політику однозначно має супроводжуватися формуванням сучасного теоретико-методологічного та інституційного підґрунтя інвестиційного забезпечення переведення регіональних господарських комплексів на принципи сталості. Встановлено, що інвестиційне забезпечення сталого розвитку є сукупністю інституційно-правових та фінансово-економічних умов, заходів та відносин, пов’язаних з формуванням публічних, благодійних та приватних фондів фінансування проєктів досягнення цілей сталого розвитку, залученням коштів іноземних держав, міжнародних фінансово-кредитних організацій, глобальних екологічних фондів, підприємницьких структур-нерезидентів та іноземних благодійних організацій, а також із застосуванням методів та інструментів стимулювання інвестиційної діяльності у публічному і корпоративному секторах та в секторі домогосподарств. Доведено, що необхідною умовою формування дорожньої карти інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіонів України є максимальне врахування наслідків російської агресії, яка призвела до численних людських втрат, руйнації об’єктів житлової та виробничої інфраструктури, забруднення навколишнього природного середовища та деградації природних біогеоценозів. Дослідження показали, що в основі формування інституційного підґрунтя інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіону в умовах поглиблення децентралізації має лежати комплекс базових передумов (механізм фінансового вирівнювання, бюджетно-фіскальна децентралізація, укрупнення адміністративних районів, створення мережі укрупнених територіальних громад, розширення специфікації угод публічно-приватного партнерства, інституціоналізація спеціальних режимів інвестування). Обґрунтовано, що інституціоналізація спеціальних режимів інвестування забезпечить підвищення інвестиційної привабливості економіки регіону, що сприятиме диверсифікації джерел інвестиційного забезпечення, пожвавленню іноземного інвестування, 4 активізації інвестиційного процесу на основі угод публічно-приватного партнерства, пожвавленню внутрішньо-корпоративного інвестування та інвестування в секторі домогосподарств, інституціоналізації додаткових форм інвестування в межах транскордонного співробітництва. У дисертаційній роботі здійснено критичний аналіз наявних методик до оцінки інвестиційної привабливості, інвестиційного потенціалу, інвестиційного забезпечення та ефективності інвестицій в регіонах, що дозволило виокремити їх позитивні та негативні аспекти, ключові напрями і показники, покладені в основу аналітичного дослідження інвестицій на регіональному рівні, що в сукупності дало змогу сформувати набір індикаторів та критеріїв, а також певні вимоги до методики проведення оцінки інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіонів України. На основі критичного переосмислення існуючих методик аналітичного дослідження інвестицій на регіональному рівні розроблено авторський підхід до оцінки інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіонів України, який полягає в розрахунку інтегрального індексу на підставі показників, які систематизовані за трьома напрямами: 1) інвестиційне забезпечення економічної складової сталого розвитку; 2) інвестиційне забезпечення соціальної складової сталого розвитку; 3) інвестиційне забезпечення екологічної складової сталого розвитку. Проведено інтегральну оцінку інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіонів України у 2017-2021 роках, що дозволило обчислити групові та загальний інтегральний індекс інвестиційного забезпечення сталого розвитку, які склали основу для розподілу регіонів України в межах певних груп за рівнем інвестиційного забезпечення їх сталого розвитку. Виокремлено три групи регіонів України за рівнем інвестиційного забезпечення їх сталого розвитку (регіони з високим рівнем; регіони із середнім рівнем, регіони із низьким рівнем), що дає можливість комплексно та з врахуванням певних регіональних особливостей формувати стратегії чи програми націлені на підвищення рівня інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіонів країни. 5 Встановлено, що до групи регіонів-лідерів за рівнем інвестиційного забезпечення сталого розвитку у 2017-2022 роках увійшли м. Київ та Київська область, що обумовлено найбільшими обсягами здійснених інвестицій та високими їх розмірами в розрахунку на основні показники складових сталого розвитку. Виявлено, що найбільша кількість регіонів входить до групи регіонів із низьким рівнем інвестиційного забезпечення сталого розвитку, що пов’язано з тим, що в даних регіонах у 2017-2022 роках порівняно низькою була величина капітальних та прямих іноземних інвестицій та їх незначна частка у в загальних обсягах ВРП, обсягах реалізації продукції, доходах населення, експорті продукції. Виявлено, що до початку повномасштабної війни більшість регіонів України хараткеризувалися середніми рівнями інвестиційного забезпечення сталого розвитку. Через значні прямі і непрямі економічні втрати, до яких призвела повномасштабна війна, відбулося різке зниження рівнів інвестиційного забезпечення сталого розвитку в усіх регіонах України як за окремими економічною, соціальною та екологічною складовими, так і загалом інтегрального рівня. Результати комплексної оцінки підтвердили припущення, що в період повоєнного відновлення найбільшого інвестиційного забезпечення сталого розвитку потребуватимуть регіони, які наразі охоплені активними бойовими діями, а також прифронтові, прикордонні з країною-агресором та прибережні регіони України. Обґрунтовано, що ключовою складовою національної моделі відбудови нашої країни у повоєнний період з врахуванням імплементації Глобальних цілей сталого розвитку має бути комплексний механізм інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіонів, який охоплюватиме домінанти інклюзивного економічного розвитку та базуватиметься на інноваційних засадах, що сприятиме зміцненню обороноздатності країни, господарської та фінансової самодостатності регіонів і територіальних громад базового рівня, підвищенню рівня конкурентоспроможності базових ланок регіональних господарських комплексів, нарощенню обсягів продукції з високою доданою вартістю, екологізації 6 відтворювальних процесів і раціональному використанню природних ресурсів та активізації розвитку альтернативної енергетики. Сформовано авторський концепт стратегування інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіону, як сукупності заходів, що забезпечують формування концепції, здійснення діагностики, розробку, реалізацію та контроль стратегії інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіону задля забезпечення його довгострокового зростання. Доведено, що в основу процесу інвестиційного стратегування має бути закладений диференційований підхід щодо вибору стратегії інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіону, що дасть змогу обрати одну з альтернативних стратегій: стратегія реінтеграції та формування інвестиційної привабливості сталого розвитку регіону, стратегія активізації розвитку інвестиційного середовища забезпечення сталого розвитку регіону, стратегія інвестиційного брендингу сталого розвитку регіону, стратегію ефективного використання внутрішніх інвестиційних ресурсів. На основі використання інтегрованого підходу запропоновано інструментарій стимулювання диверсифікації джерел та методів інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіонів України, що підвищує привабливість цих регіонів для потенційних інвесторів, зміцнює їхню спроможність адаптуватися до мінливих економічних умов та екологічних викликів, сприяє розширеному відтворенню ресурсно-виробничого потенціалу, а також допомагає фокусуванню ресурсів на реалізації пріоритетів зміцнення фінансової стійкості територіальних громад та соціальному благополуччі місцевого населення, створенню умов для забезпечення прискорених темпів соціально-економічного піднесення, врахування специфіки прикордонних регіонів і вимог Європейського Союзу щодо сталого розвитку. Встановлено, що впровадження інструментів стимулювання процесів диверсифікації джерел інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіонів України дозволить вчасно реагувати на глобальні тренди, такі як зелене фінансування та цифрова трансформація, інтегруючи їх у національний, територіальний та локальний економічний простір, що сприятиме зростанню 7 інноваційної активності та підвищенню конкурентоспроможності, розвитку інвестиційної інфраструктури та зміцненню інституційної бази розвитку територіальних громад базового рівня. Обґрунтовано, що система стимулювання диверсифікації джерел інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіонів України має базуватися на комплексному підході, який передбачає не тільки пряме фінансове стимулювання через податкові пільги та інвестиційні гранти, але й створення сприятливого інституційного середовища, що включає якісні адміністративні послуги, захист прав власності, підтримку інновацій та партнерство між публічним і приватним секторами. Основною метою запропонованої системи стимулювання є не лише залучення короткострокових інвестицій, але і створення умов для довгострокового інвестування проєктів сталого розвитку, які враховують економічні, соціальні та екологічні складові.
Удосконалення засобу оброблення біомаси стебел сільськогосподарських культур
(Луцьк : ЛНТУ, 2025) Фомич, Михайло Іванович
Дисертаційна робота присвячена удосконаленню засобу оброблення біомаси стебел сільськогосподарських культур. У ній вирішено нове наукове завдання, що полягає в обґрунтуванні раціональних параметрів процесу ущільнення біомаси стебел сільськогосподарських культур у компактні паливні рулони шляхом розроблення пресувальної камери змінного об’єму та вдосконалення способу збирання біомаси для підвищення ефективності її переробки. У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та поставлено задачі дослідження. Описано наукову новизну, практичне значення отриманих результатів та наведено особистий внесок здобувача у проведених дослідженнях. Наведено відомості щодо апробації та опублікування результатів наукових досліджень, структуру та обсяг дисертаційного дослідження. Метою дослідження є підвищення якості ущільнення біомаси стебел сільськогосподарських культур у компактні паливні рулони шляхом обґрунтування раціональних параметрів та режимів роботи засобу оброблення й вдосконалення способу збирання біомаси. Мета досягнута за рахунок вирішення таких задач: розробки класифікації залишків біомаси стебел сільськогосподарських культур, видів твердого біопалива з них та засобів для їх оброблення; обґрунтування параметрів пресувальної камери змінного об’єму та дослідження взаємодії підпружинених роликів з біомасою стебел сільськогосподарських культур під час формування компактних паливних рулонів; поглиблення досліджень фізико–механічних властивостей стебел льону, колосових зернових культур та їх подрібненої маси, розробки математичної моделі процесу ущільнення біомаси стебел сільськогосподарських культур для визначення 3 раціональних параметрів формування компактних паливних рулонів у пресувальній камері змінного об’єму; вдосконалення способу збирання біомаси стебел сільськогосподарських культур, дослідження якісного та кількісного складу викидів димових газів під час спалювання нового твердого біопалива; визначення комплексного показника якості твердого біопалива та економічного ефекту впровадження розробленої камери змінного об’єму для формування компактних паливних рулонів. Об'єкт дослідження – спосіб збирання, процес формування компактних паливних рулонів та робочі органи обладнання для ущільнення біомаси стебел сільськогосподарських культур. Предмет дослідження – вплив конструктивних і технологічних параметрів процесу та засобів ущільнення біомаси стебел сільськогосподарських культур на якості формування компактних паливних рулонів. На основі проведених досліджень обґрунтовано раціональні параметри пресувальної камери змінного об’єму для формування паливних рулонів із біомаси стебел льону та колосових зернових, визначено вплив тиску ущільнення та вмісту стебел льону в біомасі на щільність паливних рулонів, а також встановлено якісні характеристики та екологічні показники використання отриманого біопалива. Як наслідком: – вперше розроблено математичну модель, що описує процес регулювання ущільнення біомаси стебел із різним пропорційним вмістом льону та колосових зернових у пресувальній камері змінного об’єму шляхом зміни режимів пресування, що дозволяє прогнозувати якісні характеристики готових паливних рулонів. – вперше запропоновано спосіб збирання, який забезпечує можливість часткового біологічного сільськогосподарських культур. саморозкладу стеблових компонентів – вперше досліджено вплив пропорційного співвідношення біомаси льону та колосових зернових у складі твердого палива на ефективність згоряння та екологічні показники викидів. 4 Вдосконалено конструкцію пресувальної камери змінного об’єму шляхом оптимізації параметрів пружин стиску та роликів на основі трьох фаз формування, що сприяє досягненню більшої щільності та структурної стабільності компактних паливних рулонів. Подальшого розвитку набуло дослідження впливу механічних характеристик стебел льону та колосових зернових на процес їх подрібнення, що дає змогу раціонально обирати параметри обладнання для оброблення біомаси. У першому розділі проаналізовано основні тенденції розвитку виробництва колосових зернових та технічних культур, розглянуто походження, види, властивості залишків (стебел) сільськогосподарських культур, напрями використання біомаси стебел сільськогосподарських культур, у тому числі для виготовлення твердого палива, розглянуто конструкції існуючих машин для оброблення біомаси стебел сільськогосподарських культур, тобто для пресування та брикетування, проаналізовано результати теоретичних та експериментальних досліджень властивостей стебел льону, колосових зернових культур. Проаналізовано існуючі дослідження конструктивних рішень машин для ущільнення соломи стебел. Проте багато питань залишаються недослідженими, а саме: не узагальнено в єдиній класифікації інформацію щодо залишків стебел, видів твердого біопалива з них та засобів для їх виробництва; не досліджено процес формування компактних паливних рулонів з різним складом біомаси стебел сільськогосподарських культур у стаціонарному засобі оброблення; не проведено порівняння фізико–механічних властивостей стебел льону, колосових зернових культур та їх подрібненої маси, не досліджено якісний та кількісний склад викидів димових газів під час спалювання твердого біопалива; не проводилась комплексна оцінка якості твердого біопалива з різним складом біомаси стебел сільськогосподарських культур. Це вимагає теоретичного та експериментального дослідження взаємодії робочих органів вдосконаленої пресувальної камери змінного об’єму з біомаси стебел сільськогосподарських культур в процесі її ущільнення та скручування у компактні паливні рулони, а також оцінки якості та екологічності отриманого твердого біопалива. 5 У другому розділі наведено програму досліджень, обґрунтувано класифікацію залишків біомаси стебел сільськогосподарських культур, визначено види палива, теоретично проаналізовано процес формування паливних рулонів із біомаси стебел сільськогосподарських культур у камері пресування змінного об’єму. Для підвищення ефективності компактних паливних рулонів обгрунтовано конструкцію камери пресування змінного об’єму, що забезпечує рівномірне ущільнення компактних паливних рулонів за рахунок підбору раціональних параметрів пружин. Конструкція камери пресування змінного об’єму включає систему підпружинених роликів, що змінюють своє положення під дією сили ущільнення, дозволяючи рівномірно розподілити тиск по всій площі рулону. Пружинний механізм регулювання притискної сили змінює свою жорсткість залежно від ступеня ущільнення рулону, забезпечуючи поступове збільшення тиску на біомасу. При надходженні біомаси в камеру пресування змінного об’єму вона рівномірно розподіляється та ущільняється під дією обертових роликів. В процесі формування компактних паливних рулонів ролики змінюють своє положення, регулюючи силу ущільнення, що забезпечує необхідну щільність рулону. Після завершення процесу ущільнення гідроциліндр вивільняє сформований рулон, після чого камера пресування змінного об’єму переходить у вихідний стан для початку наступного циклу. Встановлено, що при мінімальній допустимій щільності компактного паливного рулону ρ = 80,1 кг/м³ раціональні параметри пружин стиску складають: жорсткість C₁ = 2100 Н/м, C₂ = 3500 Н/м, C₃ = 2500 Н/м, а нормальна сила притискання роликів становить 1353 Н. При максимальній допустимій щільності компактного паливного рулону ρ = 139,3 кг/м³ раціональні параметри пружин стиску складають: жорсткість C₁ = 4550 Н/м, C₂ = 5750 Н/м, C₃ = 5350 Н/м, а нормальна сила притискання роликів – 2684 Н. Запропоновано вдосконалену конструкцію камери пресування змінного об’єму та спосіб часткового збирання біомаси стебел сільськогосподарських культур. Вдосконалена конструкція камери пресування змінного об’єму включає в себе встановлення двох нескінченних транспортерних стрічок, одна з яких подає 6 матеріал в п’яти–роликову камеру змінного об’єму, друга виконує роль транспортування готових компактних паливних рулонів, п’яти роликів (вальців), розташованих на підпружинених рамках, гідроциліндра, який при готовності компактного паливного рулону опускає два ролики (одну з рамок), який в свою чергу дозволяє рулону звільнити кам, обмежувальної планки, пружин стиску, які забезпечують необхідну щільність компактних паливних рулонів, електродвигуна який приводить в рух ролики та транспортерну стрічку за допомогою клинових пасів. Спосіб часткового збирання біомаси стебел сільськогосподарських культур включає в себе удосконалення конструкції підбирача–подрібнювача, що передбачає наявність трьох розгалужень розподільника, що забезпечує можливість вибіркового збирання частини біомаси стебел сільськогосподарських культур. Такий підхід дозволяє одночасно залишати частину подрібненої біомаси на полі для повернення поживних речовин у ґрунт, а іншу частину – спрямовувати на збирання для подальшого використання, зокрема як сировини для виготовлення паливних матеріалів. У третьому розділі показано опис обладнання та методик проведення експериментальних досліджень. Вони включають методику визначення вологості біомаси стебел сільськогосподарських культур, компактних паливних рулонів, паливних брикетів; дослідження впливу пружних властивостей біомаси стебел сільськогосподарських культур на процес відновлення; визначення зусилля подрібнення біомаси стебел сільськогосподарських культур; метод математичного планування експерименту визначення щільності компактних паливних рулонів із різним пропорційним вмістом льону та колосових зернових; методику пресування зразків компактних паливних рулонів із різним пропорційним вмістом льону та колосових зернових; методику дослідження екологічності згорання паливних брикетів за допомогою спектрофотометра; методику випробувань отриманих видів твердого палива; метод комплексної оцінки якості компактних паливних рулонів. У четвертому розділі показано результати реалізації програми експериментальних досліджень. Наведені характеристики досліджуваних зразків 7 сільськогосподарських культур – озимої пшениці, льону олійного, льону довгунця які вирощенні на дослідних ділянках ЛНТУ, Володимир–Волинського ЦПО, фермерського господарства Агротрейд ПСС за період 2021–2024 рр. Охарактеризовано вегетаційний період рослин, технічна довжина, діаметр стебла, врожайність насіння та соломи. Отримано подрібненні залишки стебел пшениці та льону олійного з метою виготовлення ПБ. Отримано зразки готового твердого палива, описано їх геометричні параметри та вміст складових частин БССК у ПР. Визначено вологість стебел сільськогосподарських культур після збирання основного врожаю, яка становить для пшениці озимої – 21,7%, льону–олійного 27,3. Визначено вологість стебел сільськогосподарських культур після зберігання на полі протягом 5 днів: за середньодобової температури 20–24°C та без опадів склала для пшениці озимої 12,9%, льону–довгунця 16,8%, льону олійного 14,6%. Вологість стебел сільськогосподарських культур суттєво знижується після вилежування на полі, що сприяє зменшенню витрат на сушіння та підвищує ефективність використання сировини у виробництві паливних матеріалів. Визначено вологість компактних паливних рулонів під час їх виготовлення, що склала для компактних паливних рулонів складом Л75/П25 – 9,1-11,0%, Л50/П50 – 8,7-10,0, Л25/П75 – 8,3 9,0. Вимірювання вологості компактних паливних рулонів свідчить про її рівномірне розподілення. Додавання соломи колосових зернових до складу рулонів знижує загальну вологість. Використання соломи колосових зернових як складової частини біомаси стебел сільськогосподарських культур є більш ефективним для зниження вологості, що може зменшити витрати на сушіння та покращити енергетичні характеристики кінцевого продукту. Результатом дослідження змін вологості компактних паливних рулонів за різних умов стало те, що тривале зберігання ПР у сухому приміщенні протягом одного місяця з вологістю 40-60% та температурою 20-24 °C сприяє поступовому її зменшенню, що покращує їхні енергетичні характеристики. Водночас короткострокове зберігання у сирому середовищі призводить до інтенсивного вбирання вологи, що може негативно впливати на якість палива та його горючі властивості. Отже, для мінімізації небажаного підвищення вологості компактних паливних рулонів доцільно забезпечити їхнє 8 зберігання в умовах із контрольованими параметрами вологості та температури. Надмірний вміст льону призводить до збільшення вологості, що впливає на кінцеві показники якості. Дослідження процесу скручування, вплив пружних властивостей стебел сільськогосподарських культур на її відновлення показав, що після дії навантаження стебла сільськогосподарських культур змінюють свої геометричні розміри. Варто зазначити, що після зняття навантаження стебла відновлюють свої розміри не повністю, їх товщина зменшується на 10-15%. Результати досліджень підтверджують доцільність максимального руйнування стебел сільськогосподарських культур на всіх етапах збирання для формування компактних паливних рулонів без обв’язування. Зменшення пружних властивостей стебел льону та пшениці сприяє досягненню необхідної щільності компактних паливних рулонів під час та після їхнього формування. Завдяки більш вираженим релаксаційним властивостям стебел пшениці їх доцільно подрібнювати до менш дрібніших частинок і використовувати як наповнювач у складі компактних паливних рулонів. Водночас стебла льону доцільно застосовувати як в’яжучий компонент для забезпечення структурної стабільності рулонів. Дослідження зусилля подрібнення стебел колосових культур та льону показує, що зусилля різання стебел сільськогосподарських культур суттєво залежить як від вологості матеріалу, так і від відстані від кореня. Для льону олійного при вологості 15,6% зусилля різання пучка з п’яти стебел зменшується з 7,5 Н (біля кореня) до 5,1 Н (верхня частина), а при вологості 54,2% — з 6,2 Н до 3,9 Н. У льону–довгунця аналогічна тенденція: при вологості 19,4% зусилля для п’яти стебел змінюється від 7,8 Н до 5,7 Н, при 56% — від 6,4 Н до 3,4 Н. Найбільші зусилля різання спостерігались у стебел пшениці. Для озимої пшениці при вологості 12,1% зусилля різання пучка з п’яти стебел зменшується з 47,4 Н до 32,7 Н, а при 56,8% — з 32,1 Н до 19,9 Н. Дослідження щільності компактних паливних рулонів методом математичного планування експерименту підкреслює значний потенціал біомаси стебел сільськогосподарських культур. Регресійний аналіз показує, що досягнення 9 щільності від 110 до 130 кг/м³ потребує тиску ущільнення 0,40–0,55 МПа та об’єму подачі 0,65–0,75 м³ погонного метра БССК залежно від співвідношення стебел льону з стеблами пшениці або іншими матеріалами. Вищий вміст стебел льону через його волокнисті властивості вимагає підвищеного тиску для забезпечення рівномірної щільності та когезії матеріалу. На основі проведених досліджень спектрів витяжок залишків горіння зразків твердих паливних матеріалів можна зробити висновок, що додавання більшого вмісту соломи пшениці до паливних брикетів зразка Л25/725 впливає на зміну характеристик зольного залишку, зокрема збільшує кількість нерозчинних компонентів і змінює спектральні властивості витяжки. Збільшення вмісту льону в паливних брикетах збільшує значення пропускання Л75/П25, що свідчить про більш однорідну структуру продуктів згоряння. Водночас зразок Л50/П50 демонструє більшу схожість із контрольним зразком деревини, що вказує на оптимальні характеристики для процесу згоряння. Усі досліджені зразки витяжок із зольних залишків продуктів горіння паливних брикетів із біомаси стебел сільськогосподарських культур є екологічно безпечними та не містять значної кількості небезпечних домішок. Під час експериментальних досліджень згоряння твердого палива із біомаси стебел сільськогосподарських культур, зокрема паливних брикетів з льону та соломи, було визначено якісний та кількісний склад димових газів за допомогою газоаналізатора Testo 340. Результати показали зниження викидів СО та NOx зі збільшенням частки соломи в паливі, при цьому зменшуючи теплопродуктивні показники, проте результати свідчать про екологічну доцільність такого палива. Результати промислового випробування у котельні на базі ЛНТУ підтвердили ефективність використання твердого палива – компактних паливних рулонів із біомаси стебел сільськогосподарських культур. Зокрема, при співвідношенні Л75/П25 досягнуто найкращих показників теплопродуктивності – 0,420 Гкал/год, для співвідношення Л50/П50 – 0,394 Гкал/год, на останньому місці співвідношення Л25/П75 – 0,367 Гкал/год. 10 Пропорційне співвідношення льону та пшениці у складі паливного рулону значно впливає на екологічні показники викидів. Збільшення частки пшениці сприяє зниженню викидів CO та NOX, що покращує екологічну ситуацію. Водночас оптимальне співвідношення для досягнення компромісу між ефективністю згоряння, тепловим ККД та екологічними показниками становить Л50/П50 або Л75/П25. Вибір конкретного складу має враховувати як екологічні вимоги, так і економічні розрахунки. У п’ятому розділі наведено значення комплексних показників якості, які становили 0,84, 0,98 і 1,05 для варіантів Л75/П25, Л50/П50 і Л25/П75 відповідно. Склад Л25/П75 досяг найвищого комплексного показника якості, що вказує на те, що він забезпечує найкращий баланс між ефективністю згоряння та рівнем викидів. Хоча щільність ПР нижча порівняно зі звичайним деревним паливом, а вміст сірки трохи вищий, ніж у дубових дровах, загальні викиди менші. Це свідчить про те, що компактні паливні рулони, незважаючи на те, що вони виробляються із біомаси стебел сільськогосподарських культур, забезпечують збалансовану ефективність спалювання та прийнятні екологічні показники. Аналіз економічної ефективності використання паливних рулонів із різним співвідношенням льону до соломи колосових зернових показує, що найбільший економічний ефект досягається при складі 75% льону та 25% соломи пшениці – Л75/П25. Якщо сировина закуповується, економія для складу ПР Л75/П25 становить від 31 927,63 грн до 38 817,63 грн за опалювальний сезон. У випадку, коли сировина не закуповується, економія значно зростає – до 603 837,63 грн за сезон.
Імідж як складова економічної стійкості ЗВО
(Луцьк : ЛНТУ, 2024) Третяк, Олена Олегівна
У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, розкрито її зв’язок із науковими темами, окреслено мету, завдання, предмет, об’єкт та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів. У першому розділі «Теоретичні основи іміджу як складової економічної стійкості ЗВО» розкрито історичні передумови формування іміджу як економічної категорії, розглянуто комунікаційні інструменти формування іміджу закладу вищої освіти, вивчено взаємозв’язок між іміджем та економічною стійкістю ЗВО. На основі ретроспективного аналізу еволюції підходів до розуміння на різних історичних етапах виявлено передумови формування іміджу як економічної категорії в сучасному розумінні цього терміну, що дозволило сформувати базові акценти його розуміння з послідовним переходом від примітивного, несвідомого сприйняття іміджевих елементів у давніх суспільствах до професійного використання різноманітних методів впливу на поведінку громадськості. Проведений гносеологічний аналіз авторських трактувань сутності поняття «імідж» засвідчує, що формування іміджу має значний часовий лаг, фактично від появи перших общин, що вимагало виокремлення лідера за тими чи іншими, в основному, базовими фізіологічними параметрами, до сучасного розуміння його як комплексної системи впливу на свідомість і поведінку цивілізованої людини та формування корпоративного іміджу, забезпечення економічної стійкості суб’єктів, у тому числі з використанням сучасних цифрових технологій і нейромереж. 3 На основі проведеного аналізу, запропоновано визначення іміджу закладу вищої освіти як сприйняття його бренду, що транслюється у публічний простір через систему комунікативних зв’язків та забезпечує досягнення конкурентних позицій на ринку освітніх послуг, з оглядом на бренд ЗВО як об’єкт економічних відносин освітньої сфери, де його основною метою є досягнення лідерських позицій на ринку та збільшення кількості здобувачів як кількісного показника ефективності комунікаційного процесу іміджевої стратегії ЗВО, що забезпечує його економічну стійкість. Досліджено вплив комунікації та її інструментарію на формування бренду ЗВО та його іміджу з економічної точки зору. На основі теоретичного узагальнення думок вчених щодо комунікаційних інструментів формування іміджу ЗВО як складової його економічної стійкості, визначено елементи процесу комунікації, етапи цифрової комунікації ЗВО, сегментовано їх цільову аудиторію, визначено фокус ідентичності ЗВО, виокремлено цілі комунікаційної складової при формуванні іміджевої стратегії та її завдання. Сформовано твердження, що правильно вибудувана взаємодія формує поведінковий стереотип споживача, дозволяє прогнозувати його реакції, впливати на дії, передбачати запити та реагувати на них; теоретично обґрунтовано, що при формуванні іміджу закладів вищої освіти основною метою є забезпечення їх розвитку, конкурентоспроможності, тобто в кінцевому підсумку, підвищення економічних параметрів, які забезпечують довгостроковий ефект позитивного ставлення споживача освітніх послуг та стейкхолдерів. У ході дослідження доводиться, що формування іміджу ЗВО потребує керованості комунікаційним процесом із чітко визначеними метою, цілями та завданнями, що базується на визначеному фокусі ідентичності бренду ЗВО та забезпечує зростання економічних параметрів ЗВО, які визначають його стійку конкурентну позицію на ринку. Якщо розглядати ЗВО як відкриту соціально-економічну систему, то для правильного балансу університет повинен володіти здатністю протистояти негативному впливу чинників зовнішнього і внутрішнього середовищ, 4 спрямованої на зміну його стійкості як системи. У період пандемії та воєнного стану питання економічної стійкості особливо гостро постало в ЗВО, зокрема вплив іміджевих факторів на це, здатність університету протистояти негативним внутрішнім і зовнішнім впливам, тобто вміння адаптовуватися до змінних умов. У дослідженні конкретизується взаємозв’язок між іміджем ЗВО та його економічною стійкістю через виокремлення конкурентної, фінансової, комунікаційної, управлінської та маркетингової складових такого взаємозв’язку, а також визначається впливом чинників формування іміджу серед яких: якість освітньої послуги, матеріально-технічна база, особа ректора, кадровий потенціал, ідентичність бренду, безпека середовища, соціально-психологічний клімат, популярність, соціальна відповідальність, партнерство. У даному контексті розроблено підхід до визначення взаємозв’язку між іміджем ЗВО та його економічною стійкістю, в основі якого покладено протидії впливам, ресурсним та комплексним рішенням, згідно чого економічну стійкість ЗВО пропонується розглядати як стан його рівноваги, що базується на значних обсягах ресурсів, достатнім для забезпечення позитивної динаміки розвитку, незалежно від зовнішніх та внутрішніх негативних екстерналій. У другому розділі «Аналіз впливу іміджевих технологій на економічну стійкість ЗВО (на прикладі ЛНТУ)» представлено загальну характеристику і тенденції розвитку іміджевих технологій закладів вищої освіти в умовах цифровізації освітнього середовища, здійснено аналіз застосування іміджевих практик в ЛНТУ, представлено дослідження іміджевих параметрів економічної стійкості ЗВО, де доведено, що досягнення лідируючих позицій за кількістю контингенту студентів формує економічну стійкість ЗВО. Проаналізовано тенденції розвитку іміджевих технологій закладів вищої освіти в умовах цифровізації освітнього середовища, проведено дослідження інноваційного механізму управління якістю навчання у ЗВО під час цифровізації навчального процесу із впровадженням діджиталізації, гейміфікації та розвитку зануреності в навчання через вплив застосування маркетингових технологій в ЗВО на зовнішні та внутрішні комунікації, формування іміджу, укріплення 5 репутації, залучення абітурієнтів, донорів, грантодавців, налагодження довготривалих взаємовигідних відносин зі споживачами, працівниками та стейкхолдерами, збір, управління та аналіз великих обсягів даних про абітурієнтів, здобувачів, випускників, стейкходерів, інвесторів, партнерів тощо. У роботі систематизовано напрямки застосування технологій EdTech у маркетингу освіти, виокремлено їх можливості в умовах цифровізації вищої освіти та виявлено вплив таких технологій конкурентоспроможності ЗВО на ринку освітніх послуг. на підвищення Здійснено аналіз екосистеми закладу вищої освіти на прикладі Луцького національного технічного університету, визначено вплив функціонування та розвитку такої екосистеми на формування іміджу закладу через дослідження таких компонентів: учасники; елементи та ресурси; зв’язки; структура та інфраструктура; мережа та взаємодія; зовнішнє середовище. Досліджено застосування іміджевих практик у роботі відділу іміджу та промоції Луцького національного технічного університету через систему іміджевих технологій та взаємодію із цільовою аудиторією з використанням цифрових комунікаційних інструментів та каналів; визначено їх переваги та недоліки, доведено взаємозв’язок між якісним контентом та нарощенням охоплень унікальних користувачів, а також даних каналів для комунікації із цільовою аудиторією ЗВО. На основі проведеного дослідження побудовано рівняння лінійної регресії за методом найменших квадратів, з якого виходить, що збільшення органічного охоплення якісним контентом на одну особу призведе, у середньому, до збільшення кількості підписників сторінки на 0,16 одиниць. Окрім того, проведено відбір найбільш важливих істотних факторів органічного (неоплаченого) охоплення якісним контентом. При відборі факторів враховувалися причинно-наслідкові зв’язки між показниками (у тому числі реакції, коментарі, поширення, кількість негативних лайків, кількість відписників сторінки тощо. При відборі факторів для економіко-математичної моделі опирались на проведені аналітичні групування показників із порівнянням паралельних і динамічних рядів, лінійних графіків. 6 На прикладі ЛНТУ проведено аналіз динаміки іміджевих параметрів складових економічної стійкості ЗВО за 2015-2023 роки, до яких віднесено вартість навчання, контингент здобувачів, кадровий потенціал, якість освіти, матеріально-технічну базу; міжнародну активність, фінансування, комунікаційну активність; упізнаваність (ідентичність) бренду. За результатами аналізу визначено, що змістом іміджевої стратегії університету є створення ефективних комунікацій із сегментованою цільовою аудиторією, що дозволяє висунути твердження щодо конкурентоспроможність ЗВО. впливу іміджевих технологій на Щодо цінової політики Луцького національного технічного університету, то визначено помірне зростання вартості здобуття освіти в цьому ЗВО. Зважаючи на нинішню динаміку розвитку університету, очну форму навчання, систему забезпечення якості освіти, комплексу модернізацію, підвищення позиції в міжнародних та національних рейтингах, цінова політика повинна змінюватись більш динамічно та ціни на навчання зростати, наближаючись до вартості навчання у провідних університетах України. Зібрана статистична інформація дає підстави для твердження, що контингент студентів в Україні віддзеркалює демографічну структуру держави та реалізацію її політики у сфері вищої освіти, спрямованої на скорочення кількості закладів освіти і здобувачів. Результати вступної кампанії ЛНТУ у 2018-2023 рр. засвідчують, що відбулося збільшення загальної кількості поданих заяв – 15647 заяв проти 13332 заяв у 2022 році (загалом на 17,36 % заяв більше, ніж у 2022 році), проте спостерігається збільшення кількості поданих заяв на освітній ступінь бакалавр (12656 заяв проти 9462 заяв у 2022 році, або на 33,75 % більше) і зменшення кількості поданих заяв на освітній ступінь магістр (2991 заяв проти 3870 заяв у 2022 році, або на 22,71% менше). У 2023 році до ЛНТУ зараховано 5095 осіб, що на 744 особи більше ніж у 2022 році, зокрема відбулося зростання чисельності осіб, зарахованих на бакалаврат на базі ПЗСО – на 695 осіб, зарахованих на бакалаврат на основі НРК5 – на 319 осіб, а зарахованих на магістратуру – на 270 осіб менше. Це призвело до зростання надходжень по спеціальному фонду від основної діяльності з 68081 тис. грн. у 7 2022 році до 121243,513 на тис. у 2023 році, тобто приріст становив 1,78 рази. Такий аналіз підтверджує, що досягнення лідируючих позицій за кількістю контингенту студентів напряму впливає на економічну стійкість ЗВО. Для оцінки поведінки споживача освітніх послуг було використано модель споживчої поведінки Енгеля-Коллата-Блеквелла (ЕКБ), в основі якої лежить прийняття рішення споживачами на основі факторів впливу, які вони оцінюють через раціональне розуміння. У результаті дослідження споживачів освітніх послуг Луцького національного технічного університету було сформовано опитувальник, результати опрацювання якого дозволили повністю відстежити процес прийняття рішення щодо вибору споживачами цього ЗВО. Крім того, відповіді респондентів на блок запитань щодо дослідження інтересів споживачів освітніх послуг дозволили ознайомитися із сферою їх зацікавленості та вподобань. Шляхом формулювання запитань за четвертим етапом моделі ЕКБ (поведінка після покупки) вдалося оцінити рівень відповідності очікувань здобувачів від навчання, а також отримати відповідну рефлексію. Виявлені особливості в поведінці споживача на ринку освітніх послуг були використані для удосконалення цифрової комунікації в закладі вищої освіти. У третьому розділі «Іміджеве стратегування розвитку ЗВО в умовах трансформації ринку освітньо-наукових послуг» проведено багатокритеріальну оцінку формування іміджевої стратегії як складової забезпечення економічної стійкості ЗВО, розроблено концептуальні положення івент-інструментів у формуванні, просуванні та розвитку іміджу ЗВО, запропоновано приклад річного плану івент-інструментів для ЗВО, обґрунтовано напрями концепції формування освітньо-технологічного кластеру на базі Луцького національного технічного університету. Беручи до уваги чинники, що впливають на економічну стійкість ЗВО, у роботі визначено основні напрямки іміджево-комунікаційної стратегії ЗВО: брендинг ЗВО, імідж ректора та адміністрації ЗВО; імідж факультетів та кафедр; імідж здобувача ЗВО; імідж НПП; імідж освітніх програм; комунікація із групами цільової аудиторії. 8 Так, запропоновано формування іміджевої стратегії ЗВО за принципом маркетингової стратегії: шляхом стратегічного аналізу ринкової ситуації, визначення цілей та завдань оптимальної маркетингової стратегії, розробкою маркетингового плану, спрямованого на ефективну реалізацію стратегії, здійсненням оцінки й контролю результатів. Окрім того, існує й зворотній вплив, тобто можливість внесення змін у цільові орієнтири маркетингу, або в механізм реалізації стратегії, можливість доопрацювання результатів, або перегляд і розробка нової стратегії. Беручи за основу даний підхід формування іміджу ЗВО, варто враховувати певні особливості освітньої сфери, що передбачають такі складові: систематичний пошук нових способів задоволення освітніх потреб суспільства; інноваційність; упровадження навчальних програм, що враховують вимоги ринку праці та є корисними для розвитку держави; пошук нових можливостей для вдосконалення здобувачів і НПП; брендинг й популяризація ЗВО. Запропоновано схему формування іміджевої стратегії як основи економічної стійкості ЗВО шляхом визначення її мети, постановки чітких цілей, конкретизації завдань, врахування таких факторних показників як наукове та освітнє вдосконалення; студентоцентричний підхід; накопичення кадрового потенціалу і сприяння його професійному зростанню; інноваційність та цифровізація управлінського процесу; інфраструктурний розвиток й нарощення сучасної матеріально-технічної бази; міжнародна мобільність та активізація проєктної діяльності; позитивний імідж і розвиток партнерської сітки; осучаснення підходів до профорієнтаційної діяльності; комунікаційність та інформаційна активність; соціально-виховна діяльність; раціональний підхід до управління фінансами, оцінки можливостей й ризиків ЗВО на ринку освітніх послуг, вибору інструментарію реалізації іміджевої стратегії. За таким механізмом сформовано дерево цілей іміджевої стратегії ЗВО, де основні цілі виокремлено у чотирьох позиціях: - ефективний бренд ЗВО; - престижність навчання та працевлаштування в ЗВО; 9 - активність та впізнаваність ЗВО в інформаційному просторі; - позитивне сприйняття ЗВО цільовою аудиторією та громадськістю. Покращення ефективності реалізації іміджевої стратегії ЗВО запропоновано втілювати через комплексний підхід, в основі якого лежить управління, маркетинг та комунікації, де в базисі покладено роботу над брендом ЗВО, його вдосконаленням та просуванням на ринку освітніх послуг, забезпечення його лідерських позицій, конкурентоспроможності та взаємодію із всіма групами цільової аудиторії через застосування цифрових та маркетингових комунікацій, а також івент-інструментарію. Розроблено підхід до формування інституту івент-інструментів формування іміджу ЗВО, що охоплює функції, цілі, комунікаційну складову та та карту івент-заходів, що у сукупності забезпечують формування образу університету, як соціально активного, відкритого, престижного, освітньо наукового середовища. Запропоновано концепцію формування освітньо-технологічного кластеру на базі Луцького національного технічного університету як форми об’єднання інтелектуальних, знаннєвих, комунікаційних, інформаційних, фінансових та матеріальних активів, ресурсів та людського капіталу, що підвищує імідж ЛНТУ як одного з лідерів національного та регіонального ринків освітніх послуг, що дозволяє сформувати стійкі механізми економічного, соціального та культурного розвитку ЛНТУ, забезпечити безперервність, доступність, високу якість й ефективність освіти, постійне оновлення з урахуванням соціальних і економічних потреб виробничого сектору, окремого споживача освітніх послуг та громади. Визначено, що кластерна взаємодія прискорює трансфер інформації, знань, ідей, дозволяє налагодити ефективні комунікації між учасниками, полегшує експансію освітніх закладів на міжнародні ринки, допомагає в організації системних маркетингових досліджень, промоції освітніх програм, проведенні спеціальних івентів, що у сукупності створює іміджеву карту впливу на економічну стійкість ЗВО (при цьому під іміджевою картою розуміємо сукупність іміджевих паратметрів впливу на економічну стійкість ЗВО). 10 Практична цінність окремих результатів полягає у прикладному застосуванні забезпечення економічної стійкості закладу вищої освіти на основі використання іміджевих технологій та підтверджуються їх впровадженням у діяльність органів місцевого самоврядування, закладів освіти, громадських організацій, а саме Управлінням освіти і науки Волинської обласної державної (військової) адміністрації, Всеукраїнською громадською організацією «Інноваційний університет», Луцьким національним технічним університетом, ГО «Прогресильні», ГО «Просторовий рух», ГО «Алгоритм дій» та використано в навчальному процесі Луцького національного технічного університету.
Регіональний вимір забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності
(Луцьк : ЛНТУ, 2023) Смаль, Борис Анатолійович
У дисертації наведено комплексне вирішення наукової проблеми обґрунтування теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності регіону. На основі системного аналізу наукових підходів до дослідження процесів забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності узагальнено наукові аспекти визначення категорій «індустрія гостинності», «конкурентоспроможність» та запропоновано авторське бачення дефініції «конкурентоспроможність індустрії гостинності регіону», як визнану ринком сформовану і реалізовану комплексну систему розвитку регіону, що характеризується спроможністю суб’єктів гостинності формувати унікальні регіональні продукти та послуги високої якості, які можуть бути інтегровані у інші ринки вищих рівнів. Узагальнено науковий підхід до визначення процесу забезпечення конкурентоспроможність індустрії гостинності регіону, що може бути досягнуто за допомогою комплексу дій усіх стейкхолдерів (зацікавлених сторін) досліджуваних процесів у вигляді економічних, організаційних, інституційних, технічних та інших умов для формування та збуту регіональних продуктів та послуг індустрії гостинності. Обґрунтовано умови формування конкурентних переваг індустрії гостинності в регіоні, до яких віднесено: умови пропозиції у вигляді наявного потенціалу в регіоні (природне та культурне середовище, людські ресурси, інфраструктура регіону, суб’єкти господарювання тощо) та умови попиту у вигляді процесу споживання продуктів та послуг гостинності (вимогливі споживачі, місцевий попит серед населення, наявність регіональних стандартів 3 якості, участь в грантах та проектах). Доведено, що конкурентоспроможність індустрії гостинності регіону на пряму залежить від взаємодії суб’єктів, які формують та надають пропоновані послуги відповідної якості. Визначено й охарактеризовано ієрархічну платформу забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності, побудовану на основі врахування узгодженості стратегічних рішень на усіх ієрархічних рівнях. Запропонована платформа окреслює характер взаємодії стейкхолдерів індустрії гостинності на чотирьох основних рівнях – глобальному, національному, регіональному та локальному та передбачає гармонізацію нормативно-правового забезпечення, а також дозволяє визначати особливості взаємодії суб’єктів індустрії гостинності та характер їх залучення до формування комплексних регіональних продуктів та послуг. У роботі розроблено підхід до визначення факторів впливу забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності в регіоні, який, на відміну від існуючих, дозволяє систематизувати їх за такими видами: попиту та поведінки туриста (особистісні, психологічні, соціокультурні, ситуаційного впливу та маркетингові); розвитку ринку туристичних послуг (епідеміологічні та безпекові, організаційно-економічні, адміністративні, техніко-економічні, демографічні, соціальні, регіональні); організації надання туристичних послуг (фінансові, інноваційні, інфраструктурні та інтелектуально-кадрові, безпекові); передумови політико-правові, підвищення конкурентоспроможності індустрії гостинності в регіоні (економічні, політичні, інституційні, соціально-культурні, психологічні), що дозволить, на основі застосування діаграми причинно-наслідкових зв’язків, визначити основні перешкоди забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності в регіоні та запропонувати шляхи вирішення зазначених проблем. Досліджено світовий досвід забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності регіону. На підставі критичного аналізу виділено основні характеристики конкурентоспроможності регіонів до яких віднесено: фактори конкурентоспроможності інфраструктура регіону; процес формування 4 конкурентних переваг бізнесу гостинності в регіоні; наявні конкурентні переваги у вигляді продуктивності економіки; управління конкурентоспроможністю регіону, що виражається в ефективному управління. Основними інструментами забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності регіонів у світовій практиці є нові форми співробітництва суб’єктів, інтеграційні процеси, а також програмні та стратегічні політики. На підставі вивчення європейського досвіду визначено регіональні аспекти забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності. Зокрема, конкурентоспроможність індустрії гостинності шляхом: підтримки уряду через впровадження спеціальних інструментів у ФРН, Португалії, Греції, Англії, Естонії, Литві, Словаччині та Словенії; формування нового самоврядування в регіоні з власним бюджетом у Франції, Швеції, Польщі, Чехії; посилення повноважень місцевого самоврядування та застосування нових форм співробітництва у Данії, Фінляндії, Ірландії, Румунії, Угорщині; регіональної автономії з законодавчими та адміністративними повноваженнями у Італії та Іспанії; передачі повноважень федеральним одиницям держави у Бельгії і Швейцарії. Розроблено методичний підхід до аналізу та оцінки конкурентоспроможності індустрії гостинності регіону, який дозволяє оцінити ресурсні, інституційні, геополітичні умови забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності та її конкурентні переваги у соціальній, економічній та екологічній сферах, і на цій основі – розрахувати інтегральний індекс конкурентоспроможності індустрії гостинності. Проведено аналіз та оцінку конкурентоспроможності індустрії гостинності регіонів держави в розрізі умов забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності та її конкурентних переваг у соціальній, економічній та екологічній сферах. Оцінено темпи росту ресурсних, інституційних, геополітичних умов конкурентоспроможності індустрії гостинності регіонів держави та її конкурентних переваг. Здійснений аналіз та оцінка конкурентоспроможності індустрії гостинності регіонів держави показав, що існує ряд проблем, які 5 потребують вирішення у найближчій перспективі. До таких проблем слід віднести низький рівень надання якісних послуг, низька оплата праці працівників індустрії гостинності, висока зношеність обладнання, невідповідність міжнародним стандартам, низький рівень інвестування індустрії гостинності тощо. Здійснено діагностику конкурентоспроможності індустрії гостинності регіонів держави. Розраховано інтегральний індекс умов забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності регіонів держави, інтегральний індекс конкурентних переваг індустрії гостинності регіонів держави, інтегральний індекс конкурентоспроможності індустрії гостинності регіонів держави. Здійснено групування регіонів держави за рівнем умов забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності, рівнем конкурентних переваг у соціальній, економічній та екологічній сферах та рівнем конкурентоспроможності індустрії гостинності. Виділено регіони-лідери, регіони-середняки, регіони-аутсайдери за рівнем конкурентоспроможності індустрії гостинності. Наведено сильні та слабкі сторони забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності регіонів держави, можливості та загрози зовнішнього середовища по її досягненню. Запропоновано концепцію забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності регіону розглядати як чітко продуманий задум у вигляді цілісної системи засобів, положень та установок досягнення цілей щодо забезпечення умов підвищення рівня конкурентоспроможності індустрії гостинності регіону на засадах сталості та інтеграції суб’єктів ринку індустрії гостинності. В основі сформованої концепції покладено збалансований розвиток територій, що дає змогу впроваджувати кращі світові практики сталого туризму регіонів, забезпечить фінансову, нормативну та технічну підтримку; стимулювати інтеграційні процеси через міжнародну співпрацю, дозволяє раціонально використовувати туристично-рекреаційний потенціал регіонів, зменшувати та зберігати і примножувати природну та культурну спадщину регіонів. 6 Систематизовано інституційно-організаційні передумови формування та реалізації концепції забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності регіону, як один з основних інструментів досягнення успіху досліджуваних процесів, у вигляді міжнародних документів, законодавства України, регіональних нормативних документів індустрії гостинності, а також кращих світових практик щодо стандартизації, сертифікації, категоризації та нормування досліджуваних процесів. Визначено, що обов’язковою умовою успішного розвитку сучасної індустрії гостинності є узгодженість усіх стратегічних рішень на всіх ієрархічних рівнях, з цією метою побудовано ієрархію стратегічних зв’язків індустрії гостинності де виділено чотири основні рівні: глобальний або міжнародний, національний, регіональний та місцевий або локальний. Обґрунтовано, що законодавчі та нормативні документи мають містити чітку та зрозумілу інформацію, документи державного регулювання індустрії гостинності мають враховувати інтереси суб’єктів господарювання, підприємств і суміжних галузей, які діють на ринку. Регіональні стратегії, програми розвитку та інші документи розвитку індустрії гостинності мають відповідати міжнародним нормам правилам та стандартам, а також враховувати інтереси малого та середнього бізнесу регіону, узгоджуватись з національними стратегічними рішеннями. У свою чергу стратегічні рішення на рівні місцевих суб’єктів господарювання мають враховувати державну та регіональну концепцію позиціонування на ринку, інтереси держави та потребу у збереженні й відтворенні природних, історико-культурних ресурсів регіону, а також орієнтуватись на кращі світові практики індустрії гостинності. Обґрунтовано процес формування стратегічних інтеграційних позицій регіонів як сукупність етапів, шо відображає логіку формування алгоритму дій через визначення структурних елементів, що забезпечують формування дієвого інструментарію щодо досягнення концептуальної мети. Алгоритм вибору стратегічних інтеграційних позицій регіонів повинен мати комплексний та системний характер, а також усі стратегічні елементи інтеграційних процесів 7 регіону мають бути взаємоузгоджені та цілеспрямовані на досягнення стратегічної мети – визначення ефективної, оптимальної стратегії, яка спроможна забезпечити реалізацію цільових орієнтирів та стратегічних пріоритетів запропонованої концепції забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності регіону. Побудовано матрицю вибору типу стратегій для визначених груп регіонів, яка дозволяє забезпечити ефективне управління індустрією гостинності в регіоні, застосовуючи систему функцій, принципів, інструментів і методів забезпечення конкурентоспроможності гостинності регіону з урахуванням впливу сучасних факторів. Запропонована матриця є адаптивною, спроможною модифікувати свою структуру індустрії гостинності в регіоні за рахунок утворення нових елементів (об’єднань суб’єктів гостинності), поява яких обумовлення спектром визначених цільових завдань. Для регіонів-лідерів запропоновано застосовувати стратегію утримання лідерства в конкурентоспроможності індустрії гостинності шляхом постійного підвищення конкурентних переваг досліджуваних процесів; для регіонів-середняків – стратегію зростання конкурентних переваг індустрії гостинності, що дозволить зазначеним регіонам у короткостроковій перспективі наблизитися до регіонів-лідерів за конкурентоспроможністю індустрії гостинності регіонів; для регіонів-аутсайдерів – стратегію активізації процесів підвищення рівня конкурентоспроможності індустрії гостинності, зміст якої передбачає формування комплексу заходів, які можуть стимулювати суб’єкти індустрії гостинності регіону інтегруватись у вищі ієрархічні ринки. Систематизовано стратегічні та програмні документи, що мають найбільше значення в питаннях забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності, визначено найбільш поширені допущені помилки при формуванні та реалізації зазначених документів: обмежене залучення стейкхолдерів; широкий спектр пріоритетів та завдань; необґрунтовані часові межі виконання завдань; вибір цілей розвитку територій обґрунтований не логікою, а іншими інтересами; недостатнє врахування динамічних факторів впливу; впровадження 8 «чужих» елементів та копіювання цільових пріоритетів розвинутих регіонів; відсутність ретельного аналізу регіональних ресурсів. Визначено пріоритети формування та реалізації стратегії забезпечення конкурентоспроможності індустрії гостинності регіону до яких віднесено: безпеку, сталий розвиток, кооперацію стейкхолдерів, популяризацію локальних брендів та регіональних цінностей, організація управління дестинацією, цифровізацію та інтерактивність, інклюзивність та доступність, усвідомленість стратегічної мети. Визначено кластерну політику як інструмент інтеграції індустрії гостинності в глобальний туристичний ринок. Кластер індустрії гостинності запропоновано трактувати як добровільне об’єднання стейкхолдерів для формування якісних регіональних продуктів та послуг за рахунок кооперації малого та середнього бізнесу регіону, а також створення туристичних дестинації в регіонах. Побудовано уніфікований порядок формування регіонального кластеру індустрії гостинності, який на основі чіткого алгоритму дій дає можливість поетапно впроваджувати інформаційну платформу потенційних учасників кластеру; визначити можливості та перспективи функціонування кластеру, а також можливі перешкоди та ризики; встановити чіткі умови функціонування та правила дій суб’єктів (учасників регіонального кластеру індустрії гостинності); створити регіональний кластер індустрії гостинності з учасниками, які володіють знаннями та вміннями формувати та надавати конкурентні продукти та послуги; сформувати конкурентоспроможну індустрію гостинності регіону.
Розробка біокомпозитних матеріалів на основі глютину, наповнених продуктами переробки відходів рослинного походження
(Луцьк : ЛНТУ, 2025) Вишинський, Михайло Ігорович
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 132 Матеріалознавство. Луцький національний технічний університет, Міністерство освіти і науки України, Луцьк, 2025. Сучасний розвиток технологій спрямований на впровадженні циклічної системи виробництва та споживання, яка передбачає максимальне використання ресурсів за умови мінімального впливу на навколишнє середовище. Підвищена екологічна обізнаність і потреби суспільства вимагають розробки нових екологічно чистих матеріалів, таких як зелені композити. Сьогодні волокнисті композити замінюють традиційні термореактивні пластмаси на основі нафтопродуктів, які є шкідливими і не піддаються біологічному розкладу. Композити з натуральними волокнами поступово витісняють композити із синтетичних волокон. Використання волокон природного походження як наповнювача в термопластичній матриці є альтернативою для виробництва недорогих та екологічних композитів з використанням їх як товарного пластику або пакувального матеріалу. В даний час вже досліджено багато різних натуральних волокон рослинного походження та виявлено їх унікальні властивості. Використання натуральних волокон для армування пластмас дозволяє покращити їх механічні властивості, зокрема міцність. Однак виникає потреба розробки та проведення досліджень біокомпозитних матеріалів на основі матриць природного походження, що забезпечує високий ступінь біодеградабельності та спрощує утилізацію біокомпозитних виробів на кінцевому етапі життєвого циклу. За кордоном дослідженнями біокомпозитних матеріалів на основі природних компонентів займались Mehanny S., Scaffaro R., Kuciel S., Ilyas R.A., Sapuan S.M. В Україні досліджень в напрямку розробки біокомпозитних матеріалів дуже мало і вони насамперед стосуються розробки біокомозитів на 2 основі синтетичного в’яжучого та природних наповнювачів. Зокрема, вчені з ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет» Сухий К.М., Третьяков А.О., Черваков Д.О., Бєляновська О.А. досліджували біокомпозити на основі синтетичного в’яжучого та кукурудзяного крохмалю, а команда вчених з Інституту хімії високомолекулярних сполук НАН України Ященко Л.М., Ярова Н.В., Бровко О.О. досліджували властивості біокомпозитів на основі синтетичного в’яжучого та конопляної костриці. В роботі розглянуто особливості технології формування біокомпозитних матеріалів на основі компонентів натурального походження, досліджено їх механічні властивості та проаналізовано структуру. Це дозволить утилізувати вироби на основі біокомпозитних матеріалів, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Мета роботи - оптимізація складу та розробка технології формування глютинових біокомпозитних матеріалів на основі продуктів переробки відходів рослинного походження. Наукова новизна роботи: 1. Вперше виявлено, що найвищу міцність на стискання (55,7 МПа) мають високонаповнені глютинові біокомпозитні матеріали з оптимальним вмістом дискретних волокон соломи в кількості 140 мас. ч. зі ступенем підсушування композиції 25% за рахунок утворення фізичних та хімічних зв’язків між полімерною матрицею і поверхнею наповнювача. 2. Встановлено залежність вмісту наповнювача від ступеня підсушування композиції, згідно якої біокомпозити із нижчим вмістом наповнювача (140 мас. ч. подрібненої соломи, 160 мас. ч. подрібнених стебел кропиви, 190 мас. ч. кавової гущі) потребують застосування вищого ступеня підсушування композиції 25% і, навпаки, для біокомпозитів із вищим вмістом наповнювача (150 мас. ч. подрібненої соломи, 170 мас. ч. подрібнених стебел кропиви, 200 мас. ч. кавової гущі) достатнім є застосування меншого ступеня підсушування композиції 20%, що вказує на економічну ефективність формування біокомпозитів з вищим вмістом наповнювача. 3 3. Встановлено, що температура термічної обробки біокомпозитів має становити 150 С, що дозволяє отримати біокомпозитні матеріали високої міцності (115-121 МПа) з вмістом подрібнених стебел кропиви та ударної в’язкості (4,5-6,5 кДж/м2) з вмістом подрібненої соломи за рахунок забезпечення оптимальної щільності (1,38 г/см3) та високого ступеня структурування біокомпозитів. 4. Вперше виявлено, що формування біокомпозитів, які містять волокнисті наповнювачі (подрібнена солома, подрібнені стебла кропиви) в оптимальній кількості під вищим тиском (11 МПа) дозволяє підвищити ударну в’язкість матеріалів на 39-51% за рахунок утворення більшої кількості хімічних зв’язків між компонентами системи, що підтверджено вищими значення оптичної густини для даних біокомпозитних матеріалів. Практичним результатом роботи є розробка нових біокомпозитних матеріалів з високою міцністю, на основі яких виготовляють вироби, які призначені для упакування скляної продукції. Ефективність розроблених біокомпозитних матеріалів підтверджено актом впровадження, який визначає їх придатність до виготовлення виробів високої міцності. Здобувач особисто приймав участь у проведенні досліджень механічних властивостей біокомпозитних матеріалів та аналізі їх структури. Самостійно проводив аналіз результатів експериментальних досліджень та приймав участь у постановці завдань досліджень, визначенні наукової новизни та формулюванні загальних висновків. У вступі визначено доцільність розробки нових біокомпозитних матеріалів на основі екобезпечних компонентів природного походження та подано актуальність теми дослідження. Представлено об’єкт та предмет дослідження, визначено мету та основні завдання роботи, подано новизну та практичне застосування результатів роботи. Розділ 1. Представлено класифікацію та характеристику основних полімерів натурального походження. Наведено класифікацію та властивості волокнистих наповнювачів природного походження. Визначено основні 4 проблеми, які виникають під час використання волокнистих наповнювачів природного походження в якості наповнювачів композитних матеріалів. Подано огляд практичного застосування біокомпозитних матеріалів на основі біорозкладних та наповнювачів природного походження та вказано їх переваги. Розділ 2. Подано основні характеристики та властивості використаних в роботі компонентів для формування біокмопозитів. Використано сучасні та класичні методи дослідження механічних властивостей (міцність на стискання, ударна в’язкість) біокомпозитних матеріалів. Мікроструктуру розроблених біокомпозитних матеріалів досліджено методами ІЧ-спектроскопії, оптичної та електронної мікроскопії. Здійснено математичну обробку з метою оптимізації складу біокомпозиту та режиму формування методом багатофакторного планування експерименту. Розділ 3. Розроблено технологію формування глютинових біокомпозитних матеріалів, наповнених подрібненими стеблами злакових культур. Досліджено вплив підсушування композиції та додаткової термічної обробки на властивості та структурування біоокмпозитів. Встановлено, що міцність на стискання біокомпозитних матеріалів зростає із збільшенням ступеня підсушування композиції до 25% внаслідок формування однорідної щільної структури в результаті видалення надлишку вологи з об’єму матеріалу. Найвищі значення міцності на стискання 87,6МПа мають біокомпозити із ступенем підсушування композиції 20%, для яких проведено додаткову термічну обробку за температури 50 С протягом 4 год. За вищих температур (80-120 С) відбувається інтенсивне видалення вологи внаслідок чого частково руйнуються хімічних звʼязки між компонентами біокомпозитного матеріалу. Встановлено, що оптимальним є вміст 140 мас. ч. подрібнених стебел злакових культур для біокомпозитного матеріалу із ступенем підсушування композиції 25%, про що свідчать отримані високі значення механічних властивостей даних матеріалів (міцність на стискання 73,2 МПа). Аналіз фрактограм вказує, що руйнування відбувається у вигляді виривання скупчених волокон. Подрібнені частинки стебел зернових культур 5 покриті біополімерної матицею, що вказує на високу адгезійну міцність між компонентами біокомпозитної системи. Частинки стебел зернових культур є порожнистими та орієнтованими в напрямку, перпендикулярному до напрямку пресування. Досліджено, що оптимальною для формування композиції з вмістом 140 мас. ч. подрібнених стебел зернових культур є концентрація глютину 50% порівняно із концентраціями 38% та 43%, що дозволяє отримати біокомпозитні матеріали з високою міцністю внаслідок високого структурування композиції. Встановлено, що найвищу ударну в’язкість (6,56 кДж/м2) мають біокомпозити, що містять 140 мас. ч. подрібнених стебел зернових культур зі ступенем попереднього підсушування 25 %, сформовані за тиску 11 МПа. Дані біокомпозитні зразки піддавали додатковій термічній обробці за температури 50 °С з витримкою протягом 4 годин. Вищий тиск пресування композиції, а також додаткова термічна обробка біокомпозитів за низької температури також сприяє утворенню більшої кількісті фізичних та хімічних зв’язків між компонентами біокомпозитного матеріалу. Для біокомпозитів, наповнених подрібненими стеблами кропиви, оптимальним є вміст 170 мас. ч. за ступеня підсушування композиції 20%. Міцність на стискання даного матеріалу становить 121,0 МПа. Ударна в’язкість 3,4 кДж/м2 біокомпозитних зразків, сформованих під вищим тиском (11 МПа), є більшою на 38,8% порівняно із біокомпозитами, сформованими за нижчого тиску 8 МПа (2,45 кДж/м2), що пов’язано із вищим ступенем структурування біокомпозиту за рахунок більшого ущільнення матеріалу. Розділ 4. Встановлено, що оптимальним в біокомпозитному матеріалі є вміст кавової гущі в кількості 200 мас. ч. із ступенем підсушування композиції 20% та щільністю композиції 1,17 г/см3. Міцність на стискання даного біокомпозиту становить 75,8-79,6 МПа. Поверхні даних біокомпозитних зразків є рівними, без видимих структурних дефектів. Ступінь підсушування 25% є занадто великим та не дозволяє отримати біокомпозити високої міцності, про що вказує наявність невеликих мікротріщин по всій поверхні зразка. 6 Встановлено, що оптимальним є наступний режим термічної обробки: 1 год 150 °С + пресування + 1 год 150 °С. У випадку скорочення тривалості витримки відбувається зниження на 19-30% механічних властивостей біокомпозитів. Це пов’язано з недостатнім тепловим впливом на процеси утворення нових фізичних та хімічних зв’язків між активними групами компонентів в результаті ущільнення компонентів після застосування операції стискання. Зниження температури термічної обробки до 120 С та 100 С також є не доцільним, оскільки це призводить до зниження механічних властивостей біокомпозитів внаслідок низького ступеня структурування композиції. Встановлено, що із зниженням концентрації глютину в водному розчині матриці відбувається зниження міцності на стискання розроблених біокомпозитів. Найвищу міцність на стискання 73,2 МПа серед біокомпозитів зі щільністю композиції в прес-формі 1,17 г/см3 отримано для матеріалів на основі розчину глютину з концентрацією 50%. Найвище значення ударної в’язкості (3,55 кДж/м2) мають біокомпозитні матеріали з вмістом наповнювача 190 мас. ч., які сформовані під дією питомого навантаженням 8 МПа. Формування біокомпозитних матеріалів з використанням більшого питомого навантаження (11 МПа) забезпечує вищу щільність матеріалу, однак в даному випадку зростає ступінь деформації частинок, які мають меншу стійкість до впливу динамічних навантажень. Методом багатофакторного планування експерименту визначено, що за оптимального вмісту дискретних волокон кропиви (164,4 мас. ч.), а також оптимального ступеня підсушування композиції (28,4%), температури термічної обробки (154 °С) та тиску пресування (8,2 МПа) біокомпозитні матеріали мають найвищі значення ударної в’язкості (6,02 кДж/м2).
Фінансове забезпечення сталого розвитку Північно-Західного регіону
(Луцьк : ЛНТУ, 2023) Гриник, Ірина Стефанівна
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 Економіка. Луцький національний технічний університет Міністерства освіти і науки України, Луцьк, 2023. У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, розкрито її зв’язок із науковими темами, окреслено мету, завдання, предмет, об’єкт та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів. У першому розділі «Теоретичні основи дослідження фінансового забезпечення сталого розвитку на регіональному рівні» розкрито суть, форми та методи фінансового забезпечення сталого розвитку, розглянто джерела, показники, моделі фінансового забезпечення сталого розвитку регіонів, вивчено зарубіжний досвід та вітчизняну практику фінансового забезпечення сталого розвитку регіонів. На основі узагальнення думок зарубіжних і вітчизняних учених виявлено, що поняття «фінансове забезпечення сталого розвитку» вживається у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні фінансове забезпечення сталого розвитку розглядається як процес залучення, розподілу та використання фінансових ресурсів для досягнення цілей сталого розвитку. Ці цілі включають в себе економічний розвиток, соціальний розвиток та захист навколишнього середовища. У вузькому розумінні фінансове забезпечення сталого розвитку розглядається як процес залучення, розподілу та використання фінансових ресурсів для реалізації конкретних проектів та програм сталого розвитку. Зроблено висновок, що фінансове забезпечення сталого розвитку є важливим фактором для досягнення глобальної сталості. Адже формування ефективних механізмів та застосування дієвих інструментів фінансового забезпечення, адаптованих до специфіки окремо країни та її регіонів, дозволить 3 мобілізувати необхідні фінансові ресурси для вирішення таких глобальних проблем, як бідність, голод, нерівність, екологічна деградація та зміни клімату. Процес фінансового забезпечення має бути ефективним і прозорим, спрямованим на реалізацію проектів, які матимуть реальний вплив на досягнення цілей сталого розвитку. Удосконалено визначення поняття «фінансове забезпечення сталого розвитку регіону» як системи фінансово-економічних відносин, метою якої є розробка й реалізація ефективних фінансових механізмів та інструментів, спрямованих на безперервне генерування і перерозподіл необхідних фінансових ресурсів для реалізації стратегій, політик, програм, проектів, пов’язаних з реалізацією цілей сталого розвитку регіону з урахуванням пріоритетів діяльності його адміністративно-територіальних одиниць нижчого рівня. На основі теоретичного узагальнення думок вітчизняних учених дійшли до висновку, що для вдосконалення системи фінансового забезпечення сталого розвитку на рівні регіонів важливо сконцентрувати діяльність у таких напрямках: 1) впровадження засад державно-приватного фінансового партнерства, що сприятиме зростанню інвестиційної привабливості регіонів, тісній співпраці між органами державної влади, місцевого самоврядування, приватним бізнесом, потенційними інвесторами, інститутами громадянського суспільства; 2) створення належних умов для реальної фінансової децентралізації територіальних громад; 3) стимулювання реалізації соціально економічних та еколого-економічних проєктів для досягнення визначених цілей сталого розвитку відповідних регіонів. Теоретично обґрунтовано, що для формування дієвої системи фінансового забезпечення сталого розвитку регіону варто опиратися на процесну модель, адаптовану до національних особливостей нормативного регулювання та бюджетної децентралізації. Така модель має бути бюджетно-орієнтованою і головним чином враховувати джерела фінансування, які прямо або опосередковано пов’язані з державними видатками. Також для формування гармонійного та збалансованого механізму фінансового забезпечення необхідно 4 сформувати комплекс критеріїв, за дотримання яких він зможе функціонувати ефективно, відповідно до конкретизованих до регіональної специфіки цілей сталого розвитку. При цьому головним критерієм такого механізму фінансового забезпечення є те, що усі джерела фінансування – як державні, так і приватні потребують максимальної мобілізації фінансових ресурсів для вирішення пріоритетних завдань сталого розвитку. У другому розділі «Аналіз та методологія оцінки фінансового забезпечення сталого розвитку Північно-Західного регіону» представлено загальну характеристику і тенденції соціально-економічного розвитку Північно-Західного регіону, здійснено аналіз та оцінку впливу основних факторів на зміну індикаторів фінансового забезпечення сталого розвитку регіону, представлено методологію оцінки фінансового забезпечення досягнення цілей сталого розвитку на регіональному рівні. До обраного за об’єкт дослідження Північно-Західного регіону України належать території двох адміністративних областей – Волинської та Рівненської, які відзначаються значною подібністю за розмірами загальної площі території, чисельністю населення, природно-ресурсним потенціалом, галузевою спеціалізацію господарського комплексу та іншими факторами регіонального розвитку. На основі побудованої лінії тренду зміни суми реального валового регіонального продукту Північно-Західного регіону зроблено висновок, що до початку повномасштабної війни економіка регіону позитивно зростала, але це відбувалося помірними темпами. Порівняльний аналіз показав, що Волинська та Рівненська області забезпечували позитивну динаміку більшості базових показників-індикаторів соціально-економічного розвитку, але надалі основну увагу доцільно звернути на зменшення диспропорцій у сферах зайнятості населення, розвитку будівельної галузі, зміни вантажооброту, рентабельності операційної діяльності підприємств, проведення експортно-імпортних операцій товарів і послуг. Протягом останніх 10 років основним джерелом фінансування капітальних інвестицій у Північно-Західному регіоні були власні кошти підприємств і 5 організацій, питома вага їх коливалася на рівні 40-60%, у періоди економічної нестабільності прогнозовано підприємства і організації збільшували частку капітальних інвестицій з власних джерел, а частка фінансування капітальних інвестицій з держаного бюджету була чи не найменшою. Виявлено, що основними напрямками інвестування в охорону навколишнього природного середовища у Північно-Західному регіоні стали: очищення зворотних вод, охорона атмосферного повітря та поводження з відходами. Аналіз зміни залишку прямих зовнішніх інвестицій (інструменти участі в капіталі) у Північно-Західному регіоні свідчить про відновлення його інвестиційної привабливості після пандемії коронавірусу. Натомість з початком повномасштабної війни слід очікувати зменшення активності зарубіжного інвестування у даному регіоні. Вивчення зміни структури основних статей доходів місцевих бюджетів Північно-Західного регіону свідчить про поступове позитивне збільшення частки власних доходів до 46,7% у 2021 році, що свідчить про підвищення їх самостійності. За статтями видатків зведені місцеві бюджети були сконцентровані на вирішення освітніх, фізкультурних, житлово-комунальних, транспортно-дорожніх та безпекових питань на території регіону. До негативів можна віднести суттєве зростання видатків на утримання апарату державного управління, а також зменшення видатків на соціальний захист населення. За сумою власних доходів у розрахунку на 1 км2 території високий рівень самодостатності демонстрували переважно міські та прилеглі до них територіальні громади. Підприємства регіону відчувають значний дефіцит власних коштів для фінансування поточної господарської діяльності. Загальна сума залучених депозитів депозитними корпораціями (банками) починаючи з 2013 року переважала суму наданих кредитів у регіоні, що свідчить про недостатньо повне використання залучених коштів для цілей кредитування різних груп економічних суб’єктів у регіоні. Розроблено методичний підхід до обґрунтування базових положень стратегій фінансового забезпечення сталого розвитку регіонів, який, на відміну 6 від існуючих, базується на результатах багатокритеріальної оцінки рівнів їх фінансового забезпечення за цілями сталого розвитку, соціальним, економічним та екологічними компонентами, інтегральним індексом і дозволяє виділити пріоритетні напрями економіки регіонів для подальшого фінансування в рамках регіональних стратегій, проектів і програм. У третьому розіділ «Удосконалення системи фінансового забезпечення сталого розвитку Північно-Західного регіону» проведено багатокритеріальну оцінку та обгрунтовано стратегії фінансового забезпечення сталого розвитку регіону, розроблено концептуальні положення регіональної політики фінансового забезпечення сталого розвитку, обгрунтвоано напрями вдосконалення системи фінансового забезпечення сталого розвитку регіону. Враховуючи об’єктивну відсутність широких статистичних даних за підсумками 2022 року, щоб оцінити негативний вплив повномасштабної війни на стан фінансування реалізації цілей сталого розвитку запропоновано провести коригування розрахункових рівнів фінансового забезпечення, отриманих за пісумками багатокритеріальної оцінки, на відсоток зниження Валового внутрішнього продукту України у 2022 році, який становив 29,1%. Результати порівняльного аналізу розрахункових і скоригованих значень індексів свідчать, що внаслідок війни рівень фінансового забезпечення за більшістю цілей та за усіма компонентами, інтегральною оцінкою знизилися з середнього до низького рівня. Тому у період війни пропонується реалізовувати стратегії фокусування при фінансуванні пріоритетних заходів, залучення додаткових інвестицій для реалізації цілей сталого розвитку за відповідними компонентами. Обґрунтовано групові стратегії фінансового забезпечення для окремих цілей сталого розвитку. Практично усі вони носять антикризовий характер, адже Північно-Західний регіон не забезпечив високих рівнів фінансового забезпечення сталого розвитку за окремими цілями. Обгрунтовано базові положення регіональної політики фінансового забезпечення сталого розвитку Північно-Західного регіону, яка спрямована на генерування додаткових доходів за рядом пріоритетних напрямів фінансового забезпечення (генерування додаткових доходів від 7 комплексного природокористування, створення нових доданих вартостей у сфері поглибленої переробки, диверсифікація джерел фінансування, забезпечення прозорості бізнесу та фінансової спроможності бюджетів громад, впровадження системи комплексного моніторингу), за кожним з яких визначено основні завдання і ключові заходи. Запропоновано схему функціонування системи фінансового забезпечення сталого розвитку Північно-Західного регіону, внутрішнє середовище якої містить поєднання ряду елементів фінансування (традиційних і перспектих джерел фінансування, економічних інструментів залучення фінансових ресурсів, а також пов’язаних з ними форм і методів фінансування), передбачає відповідне адміністративно-управлінське забезпечення фінансування (включає суб’єти прийняття рішень), функціональне забезпечення фінансування (включає ключові процеси фінансування), організаційно-економічне забезпечення фінансування (набір норм і правил фінансування), а також інформаційно-аналітичне забезпечення (набір ключових індикаторів ефективності фінансування), що дозволить на виході отримати бажані результати фінансування. Розроблено модель генерування додаткових фінансових ресурсів для реалізації цілей сталого розвитку у Північно-Західному регіоні за рахунок стимулювання створення нових доданих вартостей у реальному секторі економіки, яка передбачає застосування ряду економічних стимулів прямої і непрямої дії для збільшення величини окремих елементів доданої вартості продукції реального сектору економіки регіону таким чином, щоб отримані явні і неявні результати переважали загальну суму понесених витрат на здійснення стимулюючих дій. Обгрунтовано підхід до формування Регіональної платформи підтримки рішень щодо фінансового забезпечення реалізації цілей сталого розвитку у Північно-Західному регіоні, а також розподілу функцій між її учасниками (державними інституціями, органами місцевого самоврядування, інститутами громадянського суспільства, суб’єктами господарювання, а також відповідними 8 міжнародними інституціями і представниками бізнесу), що дозволить створити систему комплексного моніторингу фінансування реалізації цілей сталого розвитку на регіональному рівні. Розроблено підхід до формування інституту збалансування інтересів суб’єктів фінансово-економічного партнерства для реалізації регіональних стратегій, проектів, програм і заходів досягнення цілей сталого розвитку на регіональному рівні, в основі якого покладено схему узгодження інтересів з урахуванням принципів взаємодоповнення і взаємовигідності, відкритості і прозорості, справедливості і рівності діяльності учасників фінансових відносин. Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості використання обґрунтованих у дисертації на прикладі Північно-Західного регіону України, зокрема Волинської та Рівненської областей, підходів до проведення багатокритерігальної оцінки, обгрунтування типів стратегій та вдосконалення системи фінансового забезпечення сталого розвитку для вирішення аналогічних проблем у сфері фінансового забезпечення сталого розвитку для сусідніх областей України – Львівської, Житомирської, Тернопільської, Хмельницької.

Дисертації та Реферати дисертацій

Переглянути

Фільтри

Налаштування

Сортувати за

Результатів на сторінку

Результати пошуку