Детермінанти забезпечення гідної праці та економічного зростання в Україні в контексті сталого інноваційного розвитку

Abstract

У першому розділі дисертації розглянуто теоретичні засади дослідження гідної праці та економічного зростання. Запропоновано авторське визначення категорії «гідна праця», яке, на відміну від існуючих, розглядається в контексті забезпечення сталого інноваційного розвитку як форма організації трудових відносин, яка забезпечує гармонійне поєднання принципів економічної результативності, соціальної справедливості та екологічної відповідальності, насамперед створює умови для інтелектуального розвитку працівників, генерування й упровадження інновацій, що формують основу для подальшого економічного зростання та досягнення цілей сталого розвитку. Обґрунтовано сутність сталого інноваційного розвитку як економічної категорії, що передбачає таку траєкторію зростання продуктивності, конкурентоспроможності та добробуту суспільства, яка досягається не за рахунок екстенсивного використання ресурсів, а через системне впровадження знань, технологій та інновацій; визначальною при цьому є не величина витрат на дослідження й розробки сама по собі, а здатність інституційного середовища перетворювати інноваційний потенціал на якісні робочі місця. Запропоновано підхід до систематизації та узагальнення думок учених щодо вимірювання гідної праці шляхом їх групування за об’єктивним, суб’єктивним, інтегрованим, інституційним, соціально-економічним і гуманістичним напрямами, що, на відміну від існуючих узагальнень, дозволяє комплексно розкрити багатовимірну природу гідної праці через поєднання кількісних показників, якісних оцінок, інституційних характеристик та параметрів людського розвитку, створюючи методологічне підґрунтя для більш повного оцінювання впливу гідної праці на економічне зростання та сталий інноваційний розвиток. Розроблено концептуальну схему поєднання детермінант гідної праці та економічного зростання для забезпечення сталого інноваційного розвитку держави, яка, на відміну від існуючих підходів, спрямовує пріоритетні напрями державної політики як на відновлення та розвиток людського капіталу для формування детермінант забезпечення гідної праці, так і водночас на стимулювання генерування і впровадження інновацій для формування детермінант забезпечення стійкого економічного зростання, що у результаті дозволить отримати синергетичний ефект від їх взаємодії. Теоретично обґрунтовано можливості адаптації зарубіжного досвіду формування детермінант гідної праці та економічного зростання на основі інтеграції кращих практик скандинавської моделі, данської моделі та досвіду країн Центральної і Східної Європи, що передбачає уточнення напрямів державної економічної політки для посилення впливу відібраних детермінант (людського капіталу, інноваційно-технологічного оновлення, зміцнення інститутів ринку праці та соціального партнерства), що дозволить у результаті їх адаптації прискорити процес сталого інноваційного розвитку держави. Визначено, що для виміру прогресу у досягненні ЦСР 8 «Гідна праця та економічне зростання» в Україні прийнято 6 завдань та 14 індикаторів. З огляду на євроінтеграційний курс України доцільним є поступове зближення вітчизняної системи моніторингу з індикаторами ЄС, включаючи введення суб’єктивних показників якості зайнятості поряд із традиційними статистичними даними. У другому розділі дисертації проведено комплексний аналіз тенденцій та закономірностей зміни показників гідної праці та економічного зростання в Україні. Встановлено, що національна економіка пережила чотири послідовних шоки: глобальну фінансово-економічну кризу 2008-2009 рр., анексію Криму й початок збройного конфлікту на Донбасі (2014 р.), пандемію COVID-19 (2020 р.) та повномасштабне вторгнення рф (2022 р.), яке спричинило найглибший економічний спад за всю історію незалежності – скорочення ВВП на 28,8%. Між шоковими епізодами фіксувалися відновлювальні фази зростання, що підтверджує наявність певного базового адаптаційного потенціалу економіки, проте не вдалося повністю подолати накопичений структурний відрив. На основі модифікованої виробничої функції Кобба-Дугласа, що враховує витрати промислових підприємств на інновації, здійснено кількісну оцінку детермінант економічного зростання України за 2010-2024 рр. (R² = 0,8929). Встановлено, що зростання капітальних інвестицій на 1% забезпечує приріст ВВП на 0,5553%, тоді як збільшення кількості найманих працівників на 1% супроводжується зменшенням ВВП на 0,3110%, що свідчить про надмірну зайнятість у низькопродуктивних секторах економіки. Зростання витрат на інновації на 1% також пов’язане з незначним скороченням ВВП (-0,0587%). Отримані результати обґрунтовують пріоритетність нарощування інвестиційної активності та структурної модернізації зайнятості над екстенсивним збільшенням кількості робочих місць. Проведено порівняльну оцінку індикаторів України та країн ЄС у сфері гідної праці та економічного зростання, яка засвідчила значний і стійкий розрив між вітчизняними показниками та середньоєвропейськими стандартами за всіма ключовими вимірами. Встановлено, що співвідношення між ВВП на душу населення за ПКС в Україні та ЄС, яке досягло свого максимуму відносно рівня ЄС у 2008 р. (40,6%), у 2022 р. знизилося до 25,7%. Найбільш критичними детермінантами відставання визначено низьку продуктивність праці, недостатній рівень капітальних інвестицій та структурні диспропорції ринку праці, що зберігаються попри реформи євроінтеграційного спрямування. Розроблено та апробовано методику інтегральної оцінки рівня гідної праці та економічного зростання за регіонами України із застосуванням методу TOPSIS та мінімакс-нормалізації. Оцінку здійснено за ключовими індикаторами: рівнем зайнятості, середньою заробітною платою, валовим регіональним продуктом, обсягом капітальних інвестицій на душу населення та обсягом витрат промислових підприємств на інновації на одного найманого працівника. На основі результатів інтегральної оцінки здійснено авторське групування 25 регіонів України на чотири аналітично обґрунтованих групи: «стабільні лідери» поєднують найвищий довоєнний рівень зі стійкістю до воєнних шоків і є потенційними «локомотивами» євроінтеграційного зближення; «регіони-реципієнти» суттєво покращили ранги у воєнний період завдяки притоку ВПО та релокованих підприємств; «помірно стабільні» регіони характеризуються хронічними структурними диспропорціями та потребують специфічних інструментів структурної трансформації; «прифронтові та постраждалі» регіони зафіксували найбільше падіння рангів і потребуватимуть найзначніших ресурсів у рамках повоєнного відновлення. Доведено, що повномасштабна війна спричинила другий, значно глибший структурний розрив у регіональній ієрархії, кардинально змінивши традиційне просторове співвідношення між регіонами сходу, центру та заходу країни. В умовах воєнної економіки найвиразнішу висхідну динаміку продемонстрували Вінницька, Львівська та Хмельницька області як реципієнти переміщених виробничих потужностей і трудового ресурсу. Встановлено, що виокремлені групи формують диференційовану аналітичну основу для обґрунтування пріоритетних напрямів регіональної політики та стратегій наближення до стандартів ЄС, що розвиватиметься у третьому розділі дисертаційної роботи. У третьому розділі дисертаційного дослідження здійснено комплексне науково-практичне обґрунтування напрямів та механізмів забезпечення гідної праці й економічного зростання в Україні. За результатами аналізу відповідності українського законодавства у сфері праці вимогам директив ЄС встановлено, що процес гармонізації носить нерівномірний характер. У 2024-2025 рр. Україна досягла часткового прогресу в імплементації окремих директив. Однак ключова рамкова Директива 89/391/ЄЕС про безпеку та здоров’я працівників на роботі досі не була виконана повною мірою. Окремими прогалинами залишаються регулювання нових форм зайнятості відповідно до вимог Директиви (ЄС) 2019/1152, а також недостатній рівень гарантій балансу між роботою та сімейним життям за Директивою (ЄС) 2019/1158. Запропоновано підхід до сценарного аналізу перспектив досягнення Україною європейських стандартів гідної праці в контексті дотримання принципів сталого інноваційного розвитку, який базується на врахуванні кількісних граничних значень для вибору оптимістичного або інерційного або песимістичного сценарію з ідентифікацією ключових умов реалізації кожного з них. Розроблено підхід до визначення пріоритетних напрямів забезпечення гідної праці та економічного зростання в Україні, який базується на інтеграції модифікованого PESTELI-аналізу (з вмонуванням інноваційної компоненти), матриці «вплив-реалізованість» та регіонально диференційованого стратегічного планування, що дало змогу виокремити пріоритетні інституційні, освітньо-кадрові та регіональні напрями модернізації ринку праці, сформувати дорожню карту досягнення європейських стандартів гідної праці до 2030 року та розробити адаптивні стратегії для різних груп регіонів з урахуванням викликів воєнного стану, євроінтеграції, демографічних трансформацій і потреб післявоєнного відновлення. Розроблено диференційовані стратегії для чотирьох груп регіонів України, виокремлених за результатами інтегральної оцінки: для «стабільних лідерів» – стратегія якісного зростання через технологічну модернізацію; для «регіонів-реципієнтів» – стратегія закріплення результату та структурної трансформації; для «помірно стабільних» регіонів – стратегія диверсифікації економічної бази; для «прифронтових та постраждалих» регіонів – стратегія повоєнного відновлення. Для кожної групи визначено стратегічну мету, ключові виклики, пріоритетні інструменти та очікувані результати з горизонтом до 2030 р. Обґрунтовано підхід до змістовної інтерпретації та обґрунтування переваг застосування системи фіскальних стимулів забезпечення гідної праці в Україні (зниження ставки ЄСВ при легалізації зайнятості, інвестиційні податкові кредити, пільга за дуальну освіту, звільнення від ЄСВ для ветеранів та ВПО, знижена ставка ПДФО для молоді), який, на відміну від існуючих, дозволяє кількісно оцінити фіскальну самоокупність відповідних програм за рахунок детінізації бізнесу та сформувати механізм адаптивного управління з системою тригерів перегляду параметрів, що забезпечує її гнучкість та ефективність в умовах невизначеності. Запропоновано пілотну програму впровадження Архітектури адаптивного інституційно-економічного механізму забезпечення гідної праці у трьох репрезентативних регіонах – Вінницькій (група ІІ), Полтавській (група І) та Запорізькій (група IV) областях – на 2027–2031 рр., відібраних за принципом максимальної репрезентативності регіональних типологій. Визначено конкретні кількісні критерії масштабування програми на всю Україну.

The first chapter of the dissertation examines the theoretical foundations of decent work and economic growth. The study proposes an original definition of the category of “decent work,” which, unlike existing interpretations, is considered in the context of ensuring sustainable innovative development as a form of labor relations organization that harmoniously combines the principles of economic efficiency, social justice, and environmental responsibility. Above all, it creates conditions for employees’ intellectual development, the generation and implementation of innovations, thereby establishing a foundation for further economic growth and the achievement of sustainable development goals. The essence of sustainable innovative development is substantiated as an economic category that implies a trajectory of productivity growth, competitiveness enhancement, and societal well-being achieved not through the extensive use of resources but through the systematic implementation of knowledge, technologies, and innovations. In this regard, the decisive factor is not the amount of expenditure on research and development per se, but rather the ability of the institutional environment to transform innovative potential into high-quality jobs. An approach to the systematization and generalization of scholarly views on measuring decent work is proposed through their grouping into objective, subjective, integrated, institutional, socio-economic, and humanistic approaches. Unlike existing generalizations, this approach enables a comprehensive understanding of the multidimensional nature of decent work through the combination of quantitative indicators, qualitative assessments, institutional characteristics, and human development parameters, thereby creating a methodological basis for a more comprehensive assessment of the impact of decent work on economic growth and sustainable innovative development. A conceptual framework integrating the determinants of decent work and economic growth to ensure the sustainable innovative development of the state has been developed. Unlike existing approaches, it directs public policy priorities both toward restoring and developing human capital as a basis for shaping decent work determinants and simultaneously toward stimulating the generation and implementation of innovations to create determinants of sustainable economic growth. As a result, a synergistic effect from their interaction can be achieved. The possibilities of adapting international experience in shaping the determinants of decent work and economic growth are theoretically substantiated through the integration of best practices from the Scandinavian model, the Danish model, and the experience of Central and Eastern European countries. This involves refining the directions of state economic policy to strengthen the impact of selected determinants, which, through their adaptation, will accelerate the process of sustainable innovative development. It is determined that six targets and fourteen indicators have been adopted in Ukraine to measure progress toward SDG 8 “Decent Work and Economic Growth.” Given Ukraine’s European integration course, it is advisable to gradually align the national monitoring system with EU indicators, including the introduction of subjective employment quality indicators alongside traditional statistical data. The second chapter of the dissertation provides a comprehensive analysis of trends and patterns in the development of decent work and economic growth indicators in Ukraine. It is established that the national economy experienced four consecutive shocks: the global financial and economic crisis of 2008–2009, the annexation of Crimea and the outbreak of the armed conflict in Donbas (2014), the COVID-19 pandemic (2020), and the full-scale invasion by the Russian Federation (2022), which caused the deepest economic decline in the history of Ukraine’s independence, with GDP contracting by 28.8%. Between these shock episodes, periods of recovery and growth were observed, confirming the existence of a certain adaptive potential within the economy; however, the accumulated structural gap has not been fully overcome. Based on a modified Cobb-Douglas production function that incorporates industrial enterprises’ innovation expenditures, a quantitative assessment of the determinants of economic growth in Ukraine for 2010-2024 was conducted (R² = 0.8929). It was found that a 1% increase in capital investment generates a 0.5553% increase in GDP, whereas a 1% increase in the number of employees is associated with a 0.3110% decrease in GDP, indicating excessive employment in low-productivity sectors of the economy. A 1% increase in innovation expenditures is also associated with a slight reduction in GDP (-0.0587%). These findings substantiate the priority of increasing investment activity and pursuing structural employment modernization over the extensive expansion of the number of jobs. A comparative assessment of indicators in Ukraine and EU countries in the field of decent work and economic growth was conducted, demonstrating a significant and persistent gap between national indicators and average European standards across all key dimensions. It was established that the ratio of GDP per capita at purchasing power parity (PPP) in Ukraine relative to the EU, which reached its maximum level in 2008 (40.6% of the EU level), decreased to 25.7% in 2022. The most critical determinants of this gap were identified as low labor productivity, insufficient capital investment, and structural labor market imbalances that persist despite European integration-oriented reforms. A methodology for the integral assessment of the level of decent work and economic growth across Ukrainian regions was developed and tested using the TOPSIS method and min–max normalization. The assessment was conducted based on key indicators, including the employment rate, average wage, gross regional product, capital investment per capita, and innovation expenditures of industrial enterprises per employee. Based on the results of the integral assessment, the author classified 25 regions of Ukraine into four analytically substantiated groups. “Stable leaders” combine the highest pre-war level of development with resilience to wartime shocks and can serve as potential “locomotives” of European integration convergence. “Recipient regions” significantly improved their rankings during the war due to the inflow of internally displaced persons and relocated enterprises. “Moderately stable” regions are characterized by chronic structural imbalances and require specific instruments of structural transformation. “Frontline and affected regions” experienced the sharpest decline in rankings and will require the greatest resources within the framework of post-war recovery. It is proven that the full-scale war caused a second and considerably deeper structural rupture in the regional hierarchy, fundamentally altering the traditional spatial balance among the eastern, central, and western regions of the country. Under wartime economic conditions, Vinnytsia, Lviv, and Khmelnytskyi regions demonstrated the most pronounced upward dynamics as recipients of relocated production capacities and labor resources. It was established that the identified groups provide a differentiated analytical basis for substantiating priority areas of regional policy and strategies for convergence with EU standards, which are further developed in the third chapter of the dissertation. The third chapter of the dissertation provides a comprehensive scientific and practical substantiation of directions and mechanisms for ensuring decent work and economic growth in Ukraine. Based on an analysis of the compliance of Ukrainian labor legislation with EU directives, it was found that the harmonization process has been uneven. During 2024-2025, Ukraine achieved partial progress in implementing several directives. However, the key framework Directive 89/391/EEC on the introduction of measures to encourage improvements in the safety and health of workers at work has not yet been fully implemented. An approach to scenario analysis of Ukraine’s prospects for achieving European standards of decent work in the context of sustainable innovative development is proposed. The approach is based on quantitative threshold values for selecting optimistic, inertial, or pessimistic scenarios and identifying the key conditions for the implementation of each scenario. An approach to determining priority directions for ensuring decent work and economic growth in Ukraine has been developed. It is based on the integration of a modified PESTELI analysis (with an embedded innovation component), an impact–feasibility matrix, and regionally differentiated strategic planning. This made it possible to identify priority institutional, educational, human-resource, and regional directions for labor market modernization, formulate a roadmap for achieving European standards of decent work by 2030, and develop adaptive strategies for different groups of regions. Differentiated strategies were developed for the four groups of regions identified by the integral assessment. For “stable leaders,” a strategy of qualitative growth through technological modernization is proposed; for “recipient regions,” a strategy aimed at consolidating achievements and promoting structural transformation; for “moderately stable regions,” a strategy of economic base diversification; and for “frontline and affected regions,” a post-war recovery strategy. For each group, the strategic objective, key challenges, priority instruments, and expected outcomes up to 2030 were defined. An approach to the substantive interpretation and justification of the advantages of applying a system of fiscal incentives for promoting decent work in Ukraine is substantiated. Such incentives include reduced rates of the unified social contribution (USC) for legalized employment, investment tax credits, tax benefits for dual education, USC exemptions for veterans and internally displaced persons, and reduced personal income tax rates for youth. Unlike existing approaches, the proposed framework allows for a quantitative assessment of the fiscal self-sufficiency of these programs through business formalization and provides an adaptive management mechanism with a system of triggers for revising key parameters, thereby ensuring flexibility and effectiveness under conditions of uncertainty. A pilot program for implementing an Adaptive Institutional and Economic Mechanism for Ensuring Decent Work is proposed in three representative regions -Vinnytsia Oblast (Group II), Poltava Oblast (Group I), and Zaporizhzhia Oblast (Group IV) – for the period 2027-2031. These regions were selected based on the principle of maximum representativeness of regional typologies. Specific quantitative criteria for scaling the program nationwide were also identified. Keywords: decent work, economic growth, determinants, employment, labor market, work organization, labor economics, sustainable development, sustainable innovative development, economic development, macroeconomic indicators, European integration, informal employment, human capital, GDP growth, regional differentiation, indicators, integral assessment, TOPSIS, innovation, innovative employment, innovation factors, pandemic, tax incentives, Sustainable Development Goals, economic behavior, post-war recovery, adaptive mechanism, European Union, Ukraine.