Детермінанти формування соціальної економіки територіальних громад регіону на засадах сталого розвитку

Abstract

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, розкрито її зв’язок із науковими темами, окреслено мету, завдання, предмет, об’єкт та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів. У першому розділі дослідження розглянуто теоретичні основи дослідження соціальної економіки на засадах сталого розвитку. Розроблено підхід до дефініції поняття «соціальна економіка», яке, на відміну від існуючих, пропонується визначати у контексті принципів сталого розвитку, як систему соціально-економічних відносин, господарських суб’єктів, інститутів й механізмів, які функціонують на засадах соціальної відповідальності, справедливості, партнерства й раціонального використання ресурсів, а також забезпечують узгодження економічних, соціальних і екологічних інтересів суспільства на макро-, мезо- та мікро рівнях економічної системи з метою підвищення добробуту населення, зміцнення соціальної згуртованості, збереження природного середовища та формування передумов для забезпечення довгострокового сталого розвитку теперішніх і майбутніх поколінь. Доведено, що соціальна економіка виступає одним із ключових інструментів реалізації Цілей сталого розвитку, оскільки забезпечує одночасний вплив на соціальну, економічну, екологічну та інституційну складові розвитку. Визначено її основні принципи, серед яких особливе значення мають суспільна цінність, демократичне управління, соціальна інклюзивність, соціальна відповідальність, екологічна збалансованість, інноваційність, партнерська взаємодія та довгострокова стійкість. Встановлено, що функціональне призначення соціальної економіки полягає у розвитку людського та соціального капіталу, підтримці зайнятості населення, зміцненні соціальної згуртованості, забезпеченні соціального захисту, поширенні інновацій та впровадженні екологічно орієнтованих практик господарювання. Її реалізація забезпечується через сукупність інструментів, до яких належать соціальне підприємництво, кооперація, соціальні інвестиції, освітні програми, цифрові інформаційно-комунікаційні платформи, кластерні ініціативи та механізми міжсекторального партнерства. Запропоновано концептуальний підхід до теоретичного аналізу детермінант розвитку соціальної економіки територіальних громад, який, на відміну від існуючих, базується на системній взаємодії фінансової спроможності, людського потенціалу, інституційної спроможності, соціальної консолідації, інноваційної адаптивності та інфраструктурної забезпеченості, що дає змогу комплексно визначати форми, методи й результати соціально-економічних трансформацій та підвищувати конкурентоспроможність і стійкість громад у довгостроковій перспективі. Розроблено підхід до систематизації зарубіжного досвіду формування соціальної економіки територіальних громад та його імплементації у територіальні стратегії на засадах сталого розвитку, який, на відміну від існуючих, ґрунтується на інтеграції інституційної спроможності, соціального капіталу, міжсекторального партнерства, соціального підприємництва, екологічної модернізації та механізмів транстериторіальної взаємодії, що забезпечує адаптацію кращих європейських практик до вітчизняних умов і створює підґрунтя для підвищення соціальної згуртованості, конкурентоспроможності та довгострокової стійкості територіальних громад. У другому розділі дослідження проведено аналіз та оцінку розвитку соціальної економіки територіальних громад на прикладі Волинської області. Обгрунтовано підхід до визначення детермінант формування соціальної економіки територіальних громад, який, на відміну від існуючих, передбачає класифікацію громад за функціональними типами територій на основі комплексу просторових, соціально-економічних, природно-ресурсних та трансформаційних ознак, що дозволяє ідентифікувати різні моделі розвитку соціальної економіки залежно від функціонального статусу території та підвищити обґрунтованість стратегічних рішень щодо забезпечення їх сталого розвитку. Встановлено, що просторовий потенціал територіальних громад є однією з ключових детермінант розвитку соціальної економіки. Територіальні громади області характеризуються значною диференціацією за чисельністю населення, площею території, густотою заселення та поселенською структурою. Найвища концентрація населення спостерігається у міських громадах, насамперед Луцькій, Нововолинській та Володимирській, що формує сприятливі умови для розвитку людського капіталу, соціального підприємництва та сучасних форм соціальних послуг. Водночас поліські громади північної частини області мають значні територіальні ресурси, але характеризуються низькою густотою населення, що потребує застосування спеціальних механізмів підтримки соціальної інфраструктури та міжмуніципальної співпраці. Доведено, що просторово-демографічна структура області зумовлює нерівномірність умов розвитку соціальної економіки. Міські громади концентрують понад половину населення області за відносно невеликої частки території, тоді як селищні та сільські громади мають значно більші території й розгалужену мережу населених пунктів, але менший рівень демографічної концентрації. Це обумовлює різні можливості щодо забезпечення доступності соціальних послуг та ефективного використання фінансових ресурсів. Встановлено, що фінансування соціальної економіки у розрахунку на одного жителя має стійку позитивну динаміку, однак між громадами зберігаються значні відмінності у рівні ресурсного забезпечення соціальної сфери. Особливо вразливими залишаються прикордонні та поліські громади, у яких в умовах війни відбулося суттєве зниження реальних можливостей фінансування соціальних програм і проєктів. Запропоновано підхід до оцінювання фінансового забезпечення розвитку соціальної економіки територіальних громад регіону, який, на відміну від існуючих, передбачає виявлення просторових закономірностей та відмінностей у фінансуванні соціальної сфери на основі аналізу структури, динаміки, пріоритетності та рівня бюджетного забезпечення соціальних видатків, що дозволяє визначити територіальні диспропорції та обґрунтовувати пріоритетні напрями посилення фінансової спроможності громад в умовах переходу до сталого розвитку й воєнних викликів; Розроблено та апробовано методичний підхід до інтегрального оцінювання рівня розвитку соціальної економіки територіальних громад регіону, який базується на поєднанні критеріїв масштабу фінансування соціальної сфери, фінансової спроможності соціальної економіки, пріоритетності соціальної політики та забезпеченості населення соціальними послугами із подальшим формуванням типології соціальних політик залежно від типу громади, функціонального статусу території та прикордонного положення, що забезпечує підвищення обґрунтованості управлінських рішень в контексті досягнення цілей сталого розвитку. У третьому розділі дослідження представлено обґрунтування перспективних заходів для формування соціальної економіки територіальних громад регіону на засадах сталого розвитку. Розроблено підхід до формування соціальної політики територіальних громад на засадах сталого розвитку, який ґрунтується на узгодженні рівня розвитку соціальної економіки з диференційованими типами політики, стратегічними пріоритетами, механізмами реалізації та цілями сталого розвитку, що забезпечує перехід від компенсаторної моделі соціальної підтримки до інноваційно-партнерської моделі розвитку людського капіталу, соціальної згуртованості та соціального підприємництва залежно від особливостей і потенціалу територіальних громад; Розроблено дерево стратегічних цілей соціальної політики територіальних громад, яке дозволило систематизувати взаємозв’язок між стратегічними пріоритетами, економічними, соціальними та управлінськими цілями, інструментами їх реалізації та очікуваними результатами. Встановлено, що досягнення стратегічних цілей соціальної політики забезпечує підвищення економічної активності населення, розвиток людського і соціального капіталу, зміцнення соціальної інтеграції та підвищення стійкості громад до зовнішніх викликів. Запропоновано механізм реалізації соціальної політики територіальних громад на засадах сталого розвитку, який охоплює визначення стратегічних цілей, оцінювання соціально-економічних потреб населення, формування пріоритетів, реалізацію програм і проєктів, моніторинг результативності та коригування управлінських рішень. Особливістю запропонованого механізму є його циклічний характер, що забезпечує адаптивність соціальної політики до змін внутрішнього та зовнішнього середовища. Запропоновано підхід до формування соціальної економіки територіальних громад регіону на засадах сталого розвитку, який, на відміну від існуючих, передбачає системне узгодження напрямів розвитку сільських, селищних і міських громад із впливом природно-ресурсних, соціально-демографічних, фінансово-економічних, інфраструктурних та інституційно-правових детермінант, що забезпечує вибір пріоритетних механізмів розвитку відповідно до ресурсного потенціалу та функціональної специфіки територій; Обгрунтовано підхід до розроблення диференційованого комплексу проєктів, програм і практичних заходів формування соціальної економіки територіальних громад регіону на засадах сталого розвитку, який, на відміну від існуючих, передбачає врахування функціональних типів території, адміністративного статусу громади та особливостей її прикордонного положення, що забезпечує узгодження економічних, соціальних та екологічних інтересів розвитку, сприяє підвищенню соціальної стійкості, інституційної спроможності та конкурентоспроможності територіальних громад, а також зменшенню внутрішньорегіональних диспропорцій.The introduction substantiates the relevance of the dissertation, reveals its connection with scientific research topics, outlines the purpose, objectives, subject matter, object, and research methods, and highlights the scientific novelty and practical significance of the results obtained. The first chapter of the dissertation examines the theoretical foundations of studying the social economy within the framework of sustainable development. An approach to the definition of the concept of “social economy” has been developed. Unlike existing interpretations, it is proposed to define social economy in the context of sustainable development principles as a system of socio-economic relations, economic entities, institutions, and mechanisms operating on the basis of social responsibility, equity, partnership, and rational resource use. Such a system ensures the alignment of economic, social, and environmental interests of society at the macro-, meso-, and micro-levels of the economic system with the aim of improving public welfare, strengthening social cohesion, preserving the natural environment, and creating conditions for the long-term sustainable development of present and future generations. It has been proven that the social economy acts as one of the key instruments for achieving the Sustainable Development Goals (SDGs), as it simultaneously affects the social, economic, environmental, and institutional dimensions of development. Its core principles have been identified, including social value, democratic governance, social inclusion, social responsibility, environmental sustainability, innovativeness, partnership-based interaction, and long-term resilience. It has been established that the functional purpose of the social economy lies in the development of human and social capital, support for employment, strengthening social cohesion, ensuring social protection, dissemination of innovations, and implementation of environmentally oriented economic practices. Its implementation is ensured through a set of instruments, including social entrepreneurship, cooperation, social investment, educational programs, digital information and communication platforms, cluster initiatives, and mechanisms of cross-sectoral partnership. A conceptual approach to the theoretical analysis of the determinants of social economy development in territorial communities has been proposed. Unlike existing approaches, it is based on the systemic interaction of financial capacity, human potential, institutional capacity, social consolidation, innovative adaptability, and infrastructure provision, which makes it possible to comprehensively identify the forms, methods, and outcomes of socio-economic transformations and to enhance the competitiveness and resilience of communities in the long term. An approach to the systematization of international experience in the formation of the social economy of territorial communities and its implementation into territorial development strategies based on sustainable development principles has been developed. Unlike existing approaches, it is based on the integration of institutional capacity, social capital, cross-sectoral partnership, social entrepreneurship, environmental modernization, and mechanisms of interterritorial cooperation. This ensures the adaptation of the best European practices to domestic conditions and creates a foundation for strengthening social cohesion, competitiveness, and the long-term sustainability of territorial communities. The second chapter presents an analysis and assessment of the development of the social economy of territorial communities using the case of Volyn region. An approach to identifying the determinants of social economy formation in territorial communities has been substantiated. Unlike existing approaches, it involves the classification of communities according to functional territorial types based on a combination of spatial, socio-economic, natural-resource, and transformation characteristics. This makes it possible to identify different models of social economy development depending on the functional status of the territory and to improve the validity of strategic decisions aimed at ensuring sustainable development. It has been established that the spatial potential of territorial communities is one of the key determinants of social economy development. Communities in Volyn region are characterized by significant differentiation in terms of population size, territorial area, population density, and settlement structure. The highest population concentration is observed in urban communities, particularly Lutsk, Novovolynsk, and Volodymyr communities, which creates favorable conditions for the development of human capital, social entrepreneurship, and modern forms of social services. At the same time, the Polissia communities located in the northern part of the region possess significant territorial resources but are characterized by low population density, requiring special mechanisms for supporting social infrastructure and inter-municipal cooperation. It has been proven that the spatial and demographic structure of the region determines the uneven conditions for social economy development. Urban communities concentrate more than half of the region’s population while occupying a relatively small share of its territory, whereas settlement and rural communities have much larger territories and a more dispersed settlement network but lower demographic concentration. This results in different opportunities for ensuring access to social services and the efficient use of financial resources. It has been established that social economy financing per capita demonstrates a stable positive trend; however, significant differences remain among communities in terms of resource provision for the social sphere. Border and Polissia communities remain particularly vulnerable, as wartime conditions have significantly reduced their real capacity to finance social programs and projects. An approach to assessing the financial support of social economy development in territorial communities of the region has been proposed. Unlike existing approaches, it involves identifying spatial patterns and differences in social sphere financing based on the analysis of the structure, dynamics, priority level, and budgetary provision of social expenditures. This makes it possible to identify territorial disparities and justify priority directions for strengthening the financial capacity of communities under conditions of sustainable development transition and wartime challenges. A methodological approach to the integrated assessment of the level of social economy development in territorial communities has been developed and tested. It is based on a combination of criteria reflecting the scale of social sphere financing, the financial capacity of the social economy, the priority of social policy, and the provision of social services to the population. This is followed by the formation of a typology of social policies depending on the type of community, the functional status of the territory, and its border location, thereby improving the validity of management decisions in the context of achieving sustainable development goals. The third chapter substantiates prospective measures for developing the social economy of territorial communities in the region based on sustainable development principles. An approach to the formation of social policy in territorial communities on the basis of sustainable development has been developed. It is based on aligning the level of social economy development with differentiated policy types, strategic priorities, implementation mechanisms, and sustainable development goals. This ensures a transition from a compensatory model of social support to an innovation- and partnership-oriented model focused on human capital development, social cohesion, and social entrepreneurship according to the specific characteristics and potential of territorial communities. A tree of strategic goals for the social policy of territorial communities has been developed, allowing the systematization of relationships among strategic priorities, economic, social, and managerial objectives, implementation instruments, and expected outcomes. It has been determined that achieving the strategic goals of social policy contributes to increasing the economic activity of the population, developing human and social capital, strengthening social integration, and enhancing community resilience to external challenges. A mechanism for implementing social policy in territorial communities based on sustainable development principles has been proposed. It includes defining strategic goals, assessing socio-economic needs of the population, setting priorities, implementing programs and projects, monitoring performance, and adjusting management decisions. A distinctive feature of the proposed mechanism is its cyclical nature, which ensures the adaptability of social policy to changes in both internal and external environments. An approach to the formation of the social economy of territorial communities in the region on the basis of sustainable development has been proposed. Unlike existing approaches, it provides for the systematic coordination of development directions for rural, settlement, and urban communities with the influence of natural-resource, socio-demographic, financial-economic, infrastructural, and institutional-legal determinants. This makes it possible to select priority development mechanisms according to the resource potential and functional specificity of territories. An approach to the development of a differentiated set of projects, programs, and practical measures for the formation of the social economy of territorial communities based on sustainable development principles has been substantiated. Unlike existing approaches, it takes into account functional territorial types, the administrative status of communities, and the peculiarities of their border location. This ensures the alignment of economic, social, and environmental development interests, contributes to strengthening social resilience, institutional capacity, and competitiveness of territorial communities, and reduces intraregional disparities. Keywords: sustainable development, social economy, social policy, territorial communities, territorial units, determinants, region, city, rural community, urban community, settlement community, functional types of territories, local budgets, social welfare, social security, education, culture, healthcare, social protection, social assistance, spiritual and physical development, social development, Sustainable Development Goals, budget revenues, personal income tax, war, budget expenditures, integrated assessment, integrated index, criterion index, sustainable recovery, sustainable cities, community resilience, Volyn region, territorial disparities, financial support, projects, programs, development strategy.