Розподільні ефекти зеленої трансформації економіки та компенсаційний механізм забезпечення її соціальної стійкості

Abstract

Мета. Метою статті є теоретичне обґрунтування розподільних ефектів зеленої трансформації економіки та розроблення концептуальних засад формування компенсаційного механізму як інструменту забезпечення її соціальної стійкості на основі систематизації каналів розподільного впливу екологічної політики, ідентифікації ризиків енергетичної та екологічної нерівності, обґрунтування типології компенсаційних і регуляторних інструментів та розроблення інтегральної моделі їх інституційного врівноваження. Методика. Методологічну основу становлять системний та структурно-функціональний підходи, що дозволили розглядати зелену трансформацію як цілісний процес із внутрішнім розподільним виміром. Застосовано методи теоретичного узагальнення та категоріального аналізу для уточнення змісту понять «інклюзивність», «зелений людський капітал», «екологічна нерівність»; метод логічного моделювання – для побудови інтегральної моделі взаємодії розподільних ефектів і компенсаційного механізму; елементи порівняльного аналізу – для оцінювання підходів до справедливого переходу та соціальної корекції кліматичної політики. Результати. У статті доведено, що розподільний вимір є невід’ємною економічною характеристикою зеленої трансформації, а не її зовнішнім соціальним супроводом. Перехід до низьковуглецевої моделі супроводжується перерозподілом доходів, витрат і можливостей між галузями, регіонами та соціальними групами, що формує нову структуру економічної стратифікації. Обґрунтовано, що інклюзивність у зеленій економіці виступає структурною умовою її життєздатності та критерієм розподільної якості переходу. Систематизовано основні канали розподільного впливу екологічної політики: ціновий (зміна тарифів і податкових стимулів), зайнятості (структурна перебудова ринку праці), інвестиційний (асиметрія доступу до інноваційних ресурсів) та територіальний (просторова концентрація вигод і ризиків). Показано, що їх поєднання може формувати явища енергетичної та екологічної нерівності, які знижують суспільну підтримку реформ і створюють ризики соціальної фрагментації. Уточнено зміст категорії «зелений людський капітал» як сукупності знань, навичок і ціннісних орієнтацій, необхідних для адаптації до ресурсоефективної моделі розвитку. Доведено, що формування такого капіталу є передумовою структурної мобільності праці та зменшення ризиків довготривалого безробіття. Встановлено взаємозв’язок між соціальною згуртованістю, мобільністю та стійкістю переходу, на основі чого обґрунтовано логічну схему стабілізації реформ через поєднання інституційної довіри та економічної адаптації. Запропоновано типологію компенсаційного механізму, яка охоплює доходні, трудові, інвестиційні та регуляторні інструменти. Показано, що їх інтеграція створює інституційну основу мінімізації непропорційних втрат без зниження екологічних стимулів. Сформовано інтегральну модель взаємодії розподільних ефектів і компенсаційного механізму, що демонструє, що стабільність зеленого переходу досягається через інституційне врівноваження соціально- економічних наслідків реформ. Наукова новизна. На відміну від існуючих трактувань зеленої трансформації, зосереджених на досягненні екологічних цілей або інвестиційній динаміці, розподільний вимір обґрунтовано як її системоутворюючу характеристику, що визначає соціальну стійкість і довгострокову інституційну стабільність переходу. Також уточнено зміст категорії «зелений людський капітал» як специфічного чинника структурної мобільності в умовах ресурсоефективної модернізації, що забезпечило формування концептуально цілісної моделі компенсаційного механізму як внутрішньої складової архітектури зеленої політики, спрямованої на інституційне врівноваження розподільних ефектів без нівелювання екологічних стимулів. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані при формуванні державної політики зеленої модернізації, програм післявоєнного відновлення та регіонального розвитку з урахуванням принципів соціальної справедливості. Запропонована модель компенсаційного механізму створює основу для розроблення інструментів мінімізації соціальних втрат, підвищення легітимності реформ і забезпечення довгострокової стійкості зеленого переходу.