Традиції народної кулінарії у весільній обрядовості населення Західного Полісся та західної частини Волині

Abstract

У статті розглянуто весільну обрядовість українців Західного Полісся та західної час- тини Волині крізь призму народної кулінарії як складової нематеріальної культурної спад- щини. Особливу увагу приділено символічному та функціональному значенню весільного хліба-короваю, що став сакральним атрибутом обряду, уособлює єдність громади та бла- гословення нової родини. На основі етнографічних матеріалів та народних оповідань про- аналізовано процес випікання короваю, участь у ньому жінок-коровайниць, вимоги до їхнього соціального статусу, а також традиції прикрашання хліба барвінком, калиною, квітами, пташками з тіста та гілками (“їлко”, “гілце”, “хвойка”). Виявлено, що кулінарні елементи весільної обрядовості виконували не лише харчову, а й комунікативну та символічну функції, закріплюючи уявлення про достаток, продовження роду, щастя та гармонію подружнього життя. Доведено, що народна кулінарія у весільних обрядах Волині й Полісся є важливим чинником збереження культурної ідентичності та відо- бражає світоглядні цінності громади. Проаналізовано участь жінок-коровайниць, вимоги до їхнього соціального статусу та роль хатнього начиння як обрядових атрибутів. Показано, що колективна праця коро- вайниць, їхні ритуальні дії та співи мали магічний і прогностичний характер, символізували єдність громади та майбутнє благополуччя молодої сім’ї. Розглянуто функції ритуальних пісень, які поєднували естетичний, магічний та соціаль- ний виміри, створюючи атмосферу радості й урочистості. Визначено, що центральне місце у весільному застіллі займали м’ясні страви, вареники, голубці, пироги, сири, киселі, картопляні та овочеві страви, що поєднували давні кулінарні традиції з новими практиками. Важливою рисою було колективне споживання їжі з великих мисок і тарілок, що символізувало єдність громади та неподільність радості