Наукові статті
Permanent URI for this collectionhttps://repository.lntu.edu.ua/handle/123456789/3455
Browse
29 results
Search Results
Item type:scientificarticle.listelement.badge, Digital transformation of youth policy: strategic priorities and management mechanisms(2026-09-18) Abramova, Iryna; Tkachuk, ZachariiThe article examines the strategic foundations of the digital transformation of youth policy within the public administration system. It substantiates the distinction between digitalisation and digital transformation of youth policy: while digitalisation entails the introduction of digital tools into existing management processes, digital transformation encompasses changes in the approaches to formulating, implementing, coordinating, and evaluating youth policy. Five strategic priorities for digital transformation are identified: the development of digital services and their accessibility; data-driven management; digital participation and engagement with youth; the development of digital competencies and inclusivity; and digital coordination and governance. The article systematises the key management mechanisms for implementing these priorities — specifically strategic, organisational, information-analytical, communication, resource-related, and monitoring-and-evaluation mechanisms. A conceptual model for the strategic management of digital transformation in youth policy is proposed, outlining the interconnections among strategic goals, priorities, management mechanisms, and outcomes, and incorporating the use of data and feedback from young people. The multi-level nature of digital transformation suggests the need to develop an indicator system to evaluate its implementation at the national, regional, and local levels.Item type:scientificarticle.listelement.badge, Проєктне управління як механізм реалізації стратегічних цілей молодіжної політики(2026-09-02) Абрамова, Ірина Олександрівна; Ткачук, Захарій МихайловичУ статті обґрунтовано проєктне управління як механізм реалізації стратегічних цілей молодіжної політики в умовах посилення орієнтації публічного управління на результативність, узгодженість управлінських рішень і адаптивність до суспільних змін. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення дієвого зв’язку між стратегічними документами молодіжної політики та конкретними управлінськими ініціативами, через які визначені пріоритети трансформуються у практичні результати. Метою дослідження є обґрунтування ролі проєктного управління у реалізації стратегічних цілей молодіжної політики та визначення взаємозв’язків між стратегічними пріоритетами, проєктною діяльністю, ресурсним забезпеченням, результатами та їх оцінюванням. Методологічну основу дослідження становлять системний, структурно-функціональний та процесний підходи, а також методи аналізу, узагальнення та порівняння наукових підходів до проєктного управління у публічному секторі й реалізації молодіжної політики. Проаналізовано сучасні наукові праці та нормативні документи, що визначають стратегічні орієнтири державної молодіжної політики України. На цій основі сформовано структурно-функціональну логіку механізму реалізації стратегічних цілей через проєктне управління, яка охоплює стратегічну ціль, стратегічний пріоритет, проєктний портфель, окремий проєкт, ресурсне забезпечення, моніторинг, оцінювання та стратегічне коригування. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні проєктного портфеля як ключової ланки стратегічного узгодження, що забезпечує взаємозв’язок між стратегічними пріоритетами та сукупністю конкретних проєктів. Уточнено підхід до оцінювання результативності проєктної діяльності шляхом розмежування показників виконання проєкту, безпосереднього результату та стратегічного внеску. Такий підхід дозволяє оцінювати проєкти не лише за параметрами їх реалізації, а й за внеском у досягнення стратегічних цілей та отримання суспільно значущих результатів. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання суб’єктами молодіжної політики під час формування проєктних портфелів, визначення пріоритетності проєктів, розподілу ресурсів, моніторингу та оцінювання їх результативності.Item type:scientificarticle.listelement.badge, Холізм як методологічний базис дослідження природи людського капіталу в контексті публічного управління(2026) Войчук, Максим ВолодимировичДосліджено теоретико-методологічні засади застосування холізму як базису економічного аналізу людського капіталу в системі публічного управління. Розглянуто еволюцію економічних підходів до трактування людського капіталу від інвестиційної моделі до ресурсно-стратегічної інтерпретації, а також обґрунтовано необхідність їх інтеграції з холістичною методологією системного аналізу. Установлено, що традиційні моделі оцінювання людського капіталу мають переважно мікроекономічний характер і не враховують інституційних та мережевих аспектів його функціонування у публічному секторі. Запропоновано багаторівневу холістичну модель економічного аналізу людського капіталу, яка включає мікроекономічний, мезоекономічний, інституційний та системно-мережевий рівні. Доведено, що емерджентний ефект взаємодії зазначених рівнів забезпечує формування суспільної цінності та підвищення ефективності публічних інституцій. Обґрунтовано доцільність використання холістичного підходу для вдосконалення стратегічного управління людським капіталом у державних органах та органах місцевого самоврядування.Item type:scientificarticle.listelement.badge, Людський капітал у системі публічного адміністрування: економічні засади формування та ефективного використання(2026) Войчук, Максим ВолодимировичДосліджено економічну природу людського капіталу в системі публічного адміністрування та обґрунтовано необхідність його комплексного аналізу як стратегічного ресурсу розвитку держави. Розглянуто еволюцію підходів до трактування людського капіталу від інвестиційної моделі до ресурсно-стратегічної та інституційної інтерпретації. Установлено, що традиційне розуміння людського капіталу як сукупності знань і навичок є недостатнім для пояснення його ролі у формуванні суспільної цінності та забезпеченні результативності публічних інституцій. Обґрунтовано доцільність інтеграції інвестиційного, організаційного та інституційного підходів до його оцінювання. Сформовано концептуальні засади багаторівневої моделі людського капіталу, що враховує індивідуальний, організаційний та інституційний рівні його функціонування. Доведено, що ефективне управління людським капіталом є ключовою умовою підвищення якості публічних послуг і забезпечення довгострокової соціально-економічної стійкості.Item type:scientificarticle.listelement.badge, Консультативно-дорадчі органи як інструмент забезпечення громадської співучасті в управлінні громадою: оцінка ефективності та шляхи оптимізації(2025) Войчук, Максим Володимирович; Словік, Христина ОлександрівнаВ умовах поглиблення децентралізації та підвищення ролі місцевого самоврядування в Україні, ефективне залучення громадян до управлінських процесів є критично важливим для легітимності та якості публічної політики. Консультативно-дорадчі органи (КДО) є інституційним механізмом забезпечення громадської співучасті, проте їхня діяльність часто залишається формальною, зіштовхуючись із проблемами низької репрезента-тивності, непрозорості та обмеженого впливу на кінцеві рішення. Це зумовлює необхідність комплексного наукового аналізу їхньої ефективності та розробки шля хів оптимізації.Метою статті є комплексний аналіз ролі та функціонування КДО, оцінка їхньої поточної ефективності на основі визначених критеріїв (репрезентатив-ність, дієвість, впливовість), а також розробка практичних рекомендацій щодо оптимізації їхньоїдіяльності для максимального використання їхнього потенціалу у процесах управління громадою.Матеріали і методи. Дослідження ґрунтується на аналізі нормативно-правової бази України та праць вітчизняних та зарубіжних науковців. Застосовано такі методи наукового пізнання: системний підхід (розгляд КДО як елемента системи публічного управління), порівняльно-правовий метод (зіставлення української та міжнародної практики), метод структурно-функціонального аналізу (вивчення внутрішньої будови КДО), контент-анал із (опрацювання рішень щодо врахування рекомендацій) та метод експертних оцінок (визначення проблем і шляхів оптимізації).Виявлено, що КДО виконують ключові функції (інформаційно-комуні-кативну, експертно-аналітичну, легітимізуючу), проте їхня ефективність обмежується через формалізацію процедур, непрозорість формування та низький рівень впливовості рекомендацій, особливо щодо критерію вмотиво-ваного зворотного зв`язку з боку влади. На основі аналізу розроблено рекомен-дації щодо оптимізації, включаючи уніфікацію вимог, підвищення репрезента-тивності, інтеграцію електронних інструментів та обов`язкову інституціона-лізацію зворотного зв`язку для підвищення інституційної стійкості.Подальші дослідження мають бути зосереджені на розробці уніфіко-ваної методикирозрахунку індексу ефективності КДО, що враховує кількісні та якісні показники впливу, а також на вивченні довгострокового впливу діяльності КДО на рівень довіри громадян до місцевої влади та соціальну згуртованість.Item type:scientificarticle.listelement.badge, Адаптивні механізми управління людським капіталом у цифрових екосистемах підприємства(2026) Цимбалюк, Ірина Олександрівна; Горбач, Людмила Миколаївна; Солов’янчик, Ігор ВасильовичУ статті досліджено теоретичні та прикладні засади адаптивного управління людським капіталом у цифрових екосистемах підприємства. Обґрунтовано вплив цифрової трансформації економіки на зміну підходів до управління персоналом, професійної адаптації працівників та розвитку компетентностей. Визначено роль цифрових екосистем підприємства у забезпеченні інтеграції HRM-платформ, LMS-систем, HR-аналітики та цифрових сервісів професійного розвитку персоналу. Систематизовано адаптивні механізми управління людським капіталом, зокрема організаційні, компетентнісні, аналітичні, комунікаційно-технологічні та інклюзивні механізми. Приділено увагу проблематиці професійної адаптації працівників із перерваною трудовою траєкторією та реінтеграції ветеранів у цивільне суспільство й економіку України. Запропоновано модель адаптивного управління людським капіталом у цифрових екосистемах підприємства.Item type:scientificarticle.listelement.badge, Розподільні ефекти зеленої трансформації економіки та компенсаційний механізм забезпечення її соціальної стійкості(2026) Цимбалюк, Ірина Олександрівна; Горбач, Людмила МиколаївнаМета. Метою статті є теоретичне обґрунтування розподільних ефектів зеленої трансформації економіки та розроблення концептуальних засад формування компенсаційного механізму як інструменту забезпечення її соціальної стійкості на основі систематизації каналів розподільного впливу екологічної політики, ідентифікації ризиків енергетичної та екологічної нерівності, обґрунтування типології компенсаційних і регуляторних інструментів та розроблення інтегральної моделі їх інституційного врівноваження. Методика. Методологічну основу становлять системний та структурно-функціональний підходи, що дозволили розглядати зелену трансформацію як цілісний процес із внутрішнім розподільним виміром. Застосовано методи теоретичного узагальнення та категоріального аналізу для уточнення змісту понять «інклюзивність», «зелений людський капітал», «екологічна нерівність»; метод логічного моделювання – для побудови інтегральної моделі взаємодії розподільних ефектів і компенсаційного механізму; елементи порівняльного аналізу – для оцінювання підходів до справедливого переходу та соціальної корекції кліматичної політики. Результати. У статті доведено, що розподільний вимір є невід’ємною економічною характеристикою зеленої трансформації, а не її зовнішнім соціальним супроводом. Перехід до низьковуглецевої моделі супроводжується перерозподілом доходів, витрат і можливостей між галузями, регіонами та соціальними групами, що формує нову структуру економічної стратифікації. Обґрунтовано, що інклюзивність у зеленій економіці виступає структурною умовою її життєздатності та критерієм розподільної якості переходу. Систематизовано основні канали розподільного впливу екологічної політики: ціновий (зміна тарифів і податкових стимулів), зайнятості (структурна перебудова ринку праці), інвестиційний (асиметрія доступу до інноваційних ресурсів) та територіальний (просторова концентрація вигод і ризиків). Показано, що їх поєднання може формувати явища енергетичної та екологічної нерівності, які знижують суспільну підтримку реформ і створюють ризики соціальної фрагментації. Уточнено зміст категорії «зелений людський капітал» як сукупності знань, навичок і ціннісних орієнтацій, необхідних для адаптації до ресурсоефективної моделі розвитку. Доведено, що формування такого капіталу є передумовою структурної мобільності праці та зменшення ризиків довготривалого безробіття. Встановлено взаємозв’язок між соціальною згуртованістю, мобільністю та стійкістю переходу, на основі чого обґрунтовано логічну схему стабілізації реформ через поєднання інституційної довіри та економічної адаптації. Запропоновано типологію компенсаційного механізму, яка охоплює доходні, трудові, інвестиційні та регуляторні інструменти. Показано, що їх інтеграція створює інституційну основу мінімізації непропорційних втрат без зниження екологічних стимулів. Сформовано інтегральну модель взаємодії розподільних ефектів і компенсаційного механізму, що демонструє, що стабільність зеленого переходу досягається через інституційне врівноваження соціально- економічних наслідків реформ. Наукова новизна. На відміну від існуючих трактувань зеленої трансформації, зосереджених на досягненні екологічних цілей або інвестиційній динаміці, розподільний вимір обґрунтовано як її системоутворюючу характеристику, що визначає соціальну стійкість і довгострокову інституційну стабільність переходу. Також уточнено зміст категорії «зелений людський капітал» як специфічного чинника структурної мобільності в умовах ресурсоефективної модернізації, що забезпечило формування концептуально цілісної моделі компенсаційного механізму як внутрішньої складової архітектури зеленої політики, спрямованої на інституційне врівноваження розподільних ефектів без нівелювання екологічних стимулів. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані при формуванні державної політики зеленої модернізації, програм післявоєнного відновлення та регіонального розвитку з урахуванням принципів соціальної справедливості. Запропонована модель компенсаційного механізму створює основу для розроблення інструментів мінімізації соціальних втрат, підвищення легітимності реформ і забезпечення довгострокової стійкості зеленого переходу.Item type:scientificarticle.listelement.badge, Концептуальні засади дослідження сталих моделей господарювання організацій громадянського суспільства на засадах інклюзивного зростання(2025-12) Ткачук, Захарій Михайлович; Войчук, Максим ВолодимировичУ статті обґрунтовано концептуальні засади дослідження сталих моделей господарювання організацій громадянського суспільства в умовах трансформації соціально-економічних систем та імплементації цілей сталого розвитку на шляху до інклюзивного зростання.Item type:scientificarticle.listelement.badge, Теоретичні підходи до дослідження сталих моделей господарювання організацій громадянського суспільства(2025-12) Ткачук, Захарій Михайлович; Войчук, Максим ВолодимировичВступ. Трансформація соціально-економічних систем у контексті сталого та інклюзивного розвитку зумовлює необхідність переосмислення ролі організацій громадянського суспільства (ОГС) як повноцінних суб’єктів господарювання. Попри наявність у законодавстві чітких положень щодо можливості здійснення ОГС господарської та навіть підприємницької діяльності, у науковій літературі відсутнє усталене трактування моделі господарювання ОГС як окремої, специфічної форми економічної діяльності неприбуткових організацій. Традиційне сприйняття ОГС виключно як акторів публічного управління та соціальної сфери звужує можливості аналізу їх економічної спроможності та потенціалу впливу на сталий розвиток.Item type:scientificarticle.listelement.badge, Типологізація організацій громадянського суспільства на основі моделей господарювання(2026-03) Ткачук, Захарій МихайловичУ статті здійснено комплексний аналіз типологізації організацій громадянського суспільства на основі моделей господарювання як визначального чинника їх інституційної спроможності. Розглянуто еволюцію підходів до класифікації ОГС у науковому дискурсі з урахуванням сфери діяльності, організаційно-правових форм, механізмів залучення ресурсів і масштабів суспільного впливу. Проаналізовано ключові моделі господарювання ОГС, зокрема донорську, змішану, підприємницьку та партнерську, а також визначено їхні переваги, ризики та обмеження в умовах трансформації системи публічного управління. Узагальнено національний і міжнародний досвід, що застосовується для оцінки ефективності та сталості організацій громадянського суспільства. Обґрунтовано практичне значення запропонованої типології для вдосконалення державної політики, розвитку міжсекторальної взаємодії та підвищення ролі організацій громадянського суспільства.