Проаналізовано особливості формування індивідуальної та колективної резильєнтності (життєстійкості) українського суспільства в умовах тривалого збройного конфлікту та у післявоєнний період. Розглянуто деструктивний вплив війни на ментальне здоров'я населення (тривожність, ПТСР, депресивні стани). На основі інтегративного підходу виокремлено три ключові механізми розвитку психологічної стійкості: емоційну регуляцію, когнітивні копінг-стратегії та соціальну підтримку. На прикладі всеукраїнської програми «Ти як?» висвітлено роль системної державної політики у створенні умов для психосоціальної підтримки суспільства, розвитку навичок самодопомоги та подолання стигматизації психологічної допомоги. Обґрунтовано необхідність синергії індивідуальних зусиль громадян та професійної діяльності фахівців підтримуючих професій (психоедукація, переосмислення цінностей) для забезпечення довготривалої стійкості нації.
