ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСОБИСТІСНОГО ПРОСТОРУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ З ОЗНАКАМИ ПТСР

Abstract

Мета. У статті розглянуто особливості організації особистісного простору військовослужбовців з ознаками посттравматичного стресового розладу. Визначено основні напрями та підходи до дослідження поняття психологічного простору, а також впливу психотравмуючих подій на організацію особистісного простору як компоненту структури життєвого простору. Здійснено теоретичне обґрунтування поняття особистісного простору військових та емпірично досліджено його психологічні особливості. Методи. Використано стандартизовані психодіагностичні методики «Суверенність психологічного простору» С. К. Нартова-Бочавер, опитувальник пацієнта про стан здоров’я Patient Health Questionnaire (PHQ) -9, опитувальник для скринінгу посттравматичного стресового розладу, шкала оцінки впливу травматичної події Impact of Event Scale (IES-R). Результати. Виявлено, що рівень суверенності простору, тіла, соціальних зв’язків, речей, цінностей пов’язаний із появою ознак ПТСР у військовослужбовців. Проведене дослідження дозволяє констатувати у військовослужбовців з ознаками ПТСР психологічні особливості, які негативно впливають на їх повсякденне життя, процеси адаптації, ресоціалізації та організацію їх особистісного простору. Низький рівень суверенності психологічного простору засвідчує ознаки депривації, яка проявляється в переживанні підпорядкованості, відчуженості, фрагментарності власного життя і характеризується труднощами в пошуку об’єктів середовища, з якими люди себе ідентифікують. Висновки. Дослідження показало, що у військових з низьким рівнем суверенності психологічного простору яскраво виражені показники схильності до посттравматичного стресового розладу. Тобто, низька суверенність простору, тіла, соціальних зв’язків, речей, цінностей впливає на вірогідність виникнення у військовослужбовців ознак ПТСР. Аналогічний взаємозв’язок виявлений між рівнем суверенності і наявністю тенденції до ПТСР: ті військовослужбовці, які мають високий рівень суверенності психологічного простору, не мають виражених ознак посттравматичного стресового розладу. Продемонстровано важливість вирішення завдань реабілітації, ранньої діагностики та психокорекції військових з метою забезпечення їх психічного здоров’я, а також для розвитку особистісної й професійної самореалізації.