Соціально-економічна резильєнтність (стійкість) підприємств в контексті сталого розвитку

Abstract

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, розкрито її зв’язок із науковими темами, окреслено мету, завдання, предмет, об’єкт та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів. У першому розділі дослідження розглянуто теоретичні засади дослідження соціально-економічної резильєнтності (стійкості) підприємств в умовах негативних екстерналій. Удосконалено зміст економічної категорії «соціально-економічна резильєнтність (стійкість) підприємств», яку пропонується розуміти як інтегровану функціональну здатність суб’єкта господарювання як соціально-економічної системи забезпечувати своєчасне реагування, адаптацію, відновлення та сталий розвиток під дією негативних екстерналій (шоків), мобілізуючи внутрішні ресурсні, організаційно-управлінських, соціально-трудові і технологічні можливості та зберігаючи організаційну стійкість основних підсистем. Обґрунтовано, що визначальною ознакою резильєнтності виступає організаційна стійкість, яка забезпечується ефективним поєднанням ресурсного потенціалу, управлінських механізмів і людського капіталу. Встановлено, що саме взаємодія цих компонентів формує адаптаційний потенціал підприємства та визначає його здатність до довгострокового функціонування. Запропоновано соціально-економічну резильєнтність (стійкість) підприємств розглядати як інтегровану управлінську характеристику, що відображає спроможність підприємства підтримувати безперервність діяльності, забезпечувати гнучкість реагування та здійснювати структурне оновлення в умовах дестабілізуючих впливів. Запропоновано підхід до теоретичного обґрунтування форми інтегрованої моделі забезпечення соціально-економічної резильєнтності (стійкості) підприємств на основі ключових детермінант забезпечення стійкості, який враховує зарубіжний досвід формування моделей резильєнтності, дозволяє інтегрувати економічні, управлінські і поведінкові механізми в єдину модель, а у підсумку – мінімізувати наслідки негативних екстерналій та забезпечити збереження стабільності функціонування підприємства у довгостроковій перспективі. Систематизовано основні фактори, що впливають на організаційну стійкість та проведено групування ключових зовнішніх і внутрішніх детермінант забезпечення резильєнтності (стійкості) підприємств, які на відміну від існуючих, враховують специфіку економічної діяльності українських підприємств в умовах негативних екстерналій, зокрема повномасштабної війни. Запропоновано підхід до формалізації, змістовної інтерпретації та візуалізації коефіцієнта резильєнтності (стійкості) підприємств, який, на відміну від існуючих, передбачає проведення розрахунку для років від початку і до завершення шоку або до року перед настанням нового шоку, порівнюючи значення показника оцінки із його значенням у році перед роком початком дії шоку (тобто базовим роком), що дозволяє в таблично-графічній формі представити та проаналізувати рівень резильєнтності (стійкості) за сукупністю основних індикаторів, зокрема в періоди впливу таких шоків як гібридна віна, пандемія коронавірусу і повномасштабна війна. Узагальнення методичних підходів до оцінки соціально-економічної резильєнтності підприємств дозволяє стверджувати, що її вимірювання потребує використання комплексної системи кількісних і якісних індикаторів, здатних відобразити багатовимірний характер цього явища. Доведено, що оцінка має здійснюватися з урахуванням балансу інтересів основних стейкхолдерів – власників, працівників і держави, що визначає вибір відповідних груп показників та методику інтегрування результатів. У другому розділі дослідження проведено аналіз та оцінку соціально-економічної резильєнтності (стійкості) підприємств в Україні. Проведений аналіз динаміки основних показників, які характеризують соціально-економічну резильєнтність (стійкість) суб’єктів господарювання до негативних екстерналій, свідчить, що ключовими фазами негативного впливу зовнішніх факторів стали – початок гібридної війни у 2014 році (Фаза 1), пандемія коронавірусу з 2020 року (Фаза 2), але найбільшою мірою – повномасштабна війна починаючи з 2022 року (Фаза 3). Кожна з цих фаз посилювала деструктивний ефект попередньої. Результати проведеної експрес-оцінки на основі порівняння темпів росту обсягів реалізації та ВВП показали, що суб’єкти господарювання зберігають високу стійкість до внутрішніх національних шоків, проте їхня резильєнтність (стійкість) відносно глобальних та континентальних економічних шоків у 2022–2024 рр. досягла мінімуму починаючи з 2010 року. Натомість позитивна динаміка кількості суб’єктів господарювання у 2023 році вказує на початок адаптивного відновлення, як наслідок дії державних програм економічного стимулювання розвитку середнього і малого бізнесу в Україні, що підтверджує його значну роль як основного драйвера стабілізації національної економіки. Використано методи кореляційно-регресійного аналізу для побудови й інтерпретації моделей оцінки впливу факторів на зміну обсягу реалізованої продукції (товарів, послуг) суб’єктів господарювання та валового внутрішнього продукту у порівняних цінах, що дозволяє виявляти основні показники-детермінанти забезпечення резильєнтності (стійкості) підприємств. Незважаючи на загальне скорочення обсягів реалізації у реальному вираженні, окремі галузі продемонстрували здатність до відновлення та зростання, що значною мірою обумовлено державною підтримкою та підвищенням їхньої стратегічної значущості в кризових умовах. Позитивна динаміка продуктивності праці у більшості видів діяльності вказує на адаптацію підприємств через оптимізацію ресурсів і підвищення ефективності використання праці, хоча в окремих секторах спостерігається її зниження через дисбаланс між зайнятістю та обсягами виробництва. Аналіз за регіонами підтвердив нерівномірність розвитку, де найбільш стійкі позиції зберігають економічно потужні та густонаселені регіони, тоді як території, що зазнали безпосереднього впливу бойових дій, характеризуються істотним погіршенням ключових показників. Водночас відносна стабільність міжрегіональних відмінностей у рівнях оплати праці свідчить про обмеженість механізмів стимулювання людського капіталу. Оцінка здатності суб’єктів господарювання забезпечувати резильєнтність (стійкість) показала, що вона суттєво варіюється залежно від типу шокових впливів: найвища адаптивність простежується у період пандемії, тоді як повномасштабна війна спричинила найбільші втрати, особливо у сферах зайнятості та обсягів діяльності. Водночас виявлено відносно швидке відновлення показників оплати праці, що свідчить про пріоритетність підтримки трудових ресурсів. Інтегральна оцінка засвідчила, що рівень соціально-економічної резильєнтності (стійкості) підприємств в аналізованому періоді характеризується нестабільністю та значною залежністю від зовнішніх шоків. У роки прояву шоків відбувалося суттєве зниження відповідного індексу до критичних рівнів, що свідчить про вразливість господарських суб’єктів, передусім у фінансовій та інвестиційній сферах. Водночас у післякризові (постшокові) періоди простежується відносно швидке відновлення показників, що вказує на формування адаптаційних механізмів. Досягнення вищих значень інтегрального індексу в останні роки дає підстави констатувати поступове посилення резильєнтності (стійкості) підприємств в Україні. У третьому розділі дослідження представлено обґрунтування заходи забезпечення соціально-економічної резильєнтності (стійкості) підприємств в контексті сталого розвитку. Запропоновано підхід до обґрунтування основних положень державної політики забезпечення соціально-економічної резильєнтності (стійкості) підприємств в Україні в умовах, який передбачає початкове визначення принципів, конкретизацію мети, основних цілей і завдань, а також виділення набору ключових заходів, спрямованих на фінансово-економічну підтримку, інституціональне забезпечення, розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, соціальну політику, інноваційно-технологічний розвиток, екологічну трансформацію та міжнародну кооперацію. Обґрунтовано, що ключовими характеристиками такої політики виступають посилення ролі держави як координатора економічних процесів, домінування короткострокових адаптаційних рішень, підвищені вимоги до автономності інфраструктури, зміщення акцентів на підтримання зайнятості та збереження критичних виробництв, а також переорієнтація підприємств на моделі поведінки, засновані на швидкій адаптації та управлінні ризиками. Розроблено та апробовано підхід до вибору і обґрунтування основних положень стратегій забезпечення соціально-економічної резильєнтності (стійкості) підприємств на основі збалансування інтересів їх власників, працівників і держави, який базується на результатах інтегральної оцінки за групою специфічних критеріїв та показників, передбачає формування на її основі комбінацій типів стратегій та подальшу деталізацію їх цілей і ключових завдань, а також дозволяє прослідкувати зміну пріоритетів стратегічних рішень залежно від зміни інтенсивності впливу негативних екстерналій (шоків). Визначено, що зміст стратегій змінюється відповідно до рівня резильєнтності (стійкості) підприємства. Для підприємств із низькими рівнями стійкості домінуючого значення набувають завдання виживання, стабілізації діяльності та збереження базового економічного потенціалу. Середній рівень резильєнтності (стійкості) передбачає концентрацію управлінських рішень на зміцненні фінансової стійкості, розширенні економічних можливостей і розвитку адаптаційних механізмів. В той же час, високий рівень резильєнтності (стійкості) створює передумови для переходу до стратегій довгострокового розвитку, інноваційного зростання, інвестування у людський капітал та посилення соціальної відповідальності бізнесу. Удосконалено організаційно-економічну модель вибору варіанту стратегії забезпечення соціально-економічної резильєнтності (стійкості) підприємства в умовах негативних екстерналій (шоків), яка поєднує процедури стратегічної діагностики, прогнозування, сценарного планування, антикризового управління, контролю та коригування управлінських рішень, забезпечуючи логічну послідовність процесу обґрунтування такої стратегії, враховуючи специфіку функціонування окремого суб’єкта господарювання. Запропоновано підхід до систематизації економічних механізмів та інструментів підтримки реалізації політики і стратегій забезпечення соціально-економічної резильєнтності (стійкості) підприємств у внутрішньому бізнес-середовищі, який дозволяє поєднати адаптивно-безпекові, інноваційно-технологічні, інституційно-регуляторні, організаційно-управлінські, фінансово-інвестиційні, еколого-економічні та соціально-трудові механізми та відповідні їм інструменти в єдину систему забезпечення резильєнтності (стійкості) в контексті сталого розвитку підприємств.The introduction substantiates the relevance of the dissertation research, reveals its connection with scientific research topics, outlines the purpose, objectives, subject, object, and research methods, and highlights the scientific novelty and practical significance of the obtained results. The first chapter examines the theoretical foundations of the study of the socio-economic resilience of enterprises under conditions of negative externalities. The content of the economic category “socio-economic resilience of enterprises” has been refined and is proposed to be understood as the integrated functional capability of a business entity as a socio-economic system to ensure timely response, adaptation, recovery, and sustainable development under the influence of negative externalities (shocks), by mobilizing internal resource, organizational-managerial, socio-labor, and technological capacities while maintaining the organizational stability of its key subsystems. It is substantiated that organizational stability is the defining feature of resilience and is ensured through the effective combination of resource potential, managerial mechanisms, and human capital. It has been established that the interaction of these components forms the adaptive capacity of an enterprise and determines its ability to function in the long term. Socio-economic resilience is proposed to be considered as an integrated managerial characteristic that reflects the enterprise’s ability to maintain business continuity, ensure flexibility of response, and implement structural renewal under destabilizing influences. An approach to the theoretical substantiation of the structure of an integrated model for ensuring the socio-economic resilience of enterprises based on the key determinants of resilience is proposed. The approach takes into account international experience in developing resilience models, enables the integration of economic, managerial, and behavioral mechanisms into a unified framework, and ultimately contributes to minimizing the consequences of negative externalities and maintaining the long-term stability of enterprise operations. The main factors affecting organizational stability have been systematized, and key external and internal determinants of enterprise resilience have been grouped. Unlike existing approaches, the proposed grouping takes into account the specific features of economic activity of Ukrainian enterprises under conditions of negative externalities, particularly the full-scale war. An approach to the formalization, substantive interpretation, and visualization of the enterprise resilience coefficient is proposed. Unlike existing approaches, it provides for calculations for each year from the onset of a shock until its completion or until the year preceding the occurrence of a new shock, comparing the assessment indicator with its value in the year preceding the shock (the base year). This makes it possible to present and analyze the level of resilience in tabular and graphical form based on a set of key indicators, particularly during the impact of such shocks as hybrid warfare, the coronavirus pandemic, and the full-scale war. The generalization of methodological approaches to assessing the socio-economic resilience of enterprises indicates that its measurement requires a comprehensive system of quantitative and qualitative indicators capable of reflecting the multidimensional nature of this phenomenon. It is proven that the assessment should be carried out with due regard to the balance of interests of key stakeholders—owners, employees, and the state—which determines the selection of relevant groups of indicators and the methodology for integrating assessment results. The second chapter presents an analysis and assessment of the socio-economic resilience of enterprises in Ukraine. The analysis of the dynamics of the main indicators characterizing the socio-economic resilience of business entities to negative externalities demonstrates that the key phases of adverse external influence were: the beginning of the hybrid war in 2014 (Phase 1), the coronavirus pandemic starting in 2020 (Phase 2), and, to the greatest extent, the full-scale war beginning in 2022 (Phase 3). Each of these phases intensified the destructive effects of the previous one. The results of the rapid assessment based on a comparison of growth rates of sales volumes and GDP showed that business entities maintain a high level of resilience to domestic national shocks. However, their resilience to global and continental economic shocks in 2022-2024 reached its lowest level since 2010. At the same time, the positive dynamics in the number of business entities in 2023 indicates the beginning of adaptive recovery as a result of government economic stimulus programs aimed at supporting small and medium-sized enterprises in Ukraine, which confirms their significant role as a key driver of national economic stabilization. Correlation and regression analysis methods were employed to develop and interpret models for assessing the influence of various factors on changes in the volume of goods and services sold by business entities and on gross domestic product at constant prices. This approach enables the identification of the main determinant indicators contributing to enterprise resilience. Despite the general decline in real sales volumes, certain sectors demonstrated the ability to recover and grow, largely due to government support and their increased strategic importance under crisis conditions. Positive labor productivity trends in most economic activities indicate enterprise adaptation through resource optimization and improved labor efficiency, although some sectors experienced productivity declines due to imbalances between employment and production volumes. Regional analysis confirmed uneven development, with economically strong and densely populated regions maintaining the most resilient positions, while territories directly affected by military operations experienced significant deterioration in key indicators. At the same time, the relative stability of interregional wage differentials indicates the limited effectiveness of mechanisms for stimulating human capital development. The assessment of business entities’ ability to ensure resilience showed that resilience varies significantly depending on the type of shock. The highest adaptability was observed during the pandemic period, whereas the full-scale war caused the greatest losses, particularly in employment and business activity. At the same time, a relatively rapid recovery of wage indicators was identified, indicating the priority given to supporting labor resources. The integral assessment revealed that the level of socio-economic resilience of enterprises during the analyzed period was characterized by instability and substantial dependence on external shocks. During periods of shocks, the corresponding index declined significantly to critical levels, indicating the vulnerability of business entities, especially in financial and investment spheres. However, in post-crisis (post-shock) periods, a relatively rapid recovery of indicators was observed, demonstrating the formation of adaptive mechanisms. The attainment of higher values of the integral index in recent years provides grounds for concluding that the resilience of enterprises in Ukraine has been gradually strengthening. The third chapter substantiates measures aimed at ensuring the socio-economic resilience of enterprises in the context of sustainable development. An approach to substantiating the main provisions of the state policy for ensuring the socio-economic resilience of enterprises in Ukraine is proposed. The approach involves the initial definition of principles, clarification of the purpose, main goals and objectives, as well as the identification of a set of key measures aimed at financial and economic support, institutional development, production and social infrastructure development, social policy, innovation and technological advancement, environmental transformation, and international cooperation. It is substantiated that the key characteristics of such a policy include strengthening the role of the state as a coordinator of economic processes, the predominance of short-term adaptive solutions, increased requirements for infrastructure autonomy, a shift in focus toward maintaining employment and preserving critical industries, as well as the reorientation of enterprises toward behavioral models based on rapid adaptation and risk management. An approach to selecting and substantiating the main provisions of enterprise socio-economic resilience strategies based on balancing the interests of owners, employees, and the state has been developed and tested. The approach is based on the results of an integral assessment according to a group of specific criteria and indicators, provides for the formation of combinations of strategy types and their subsequent specification in terms of goals and key objectives, and allows tracking changes in strategic priorities depending on the intensity of negative externalities (shocks). It has been determined that the content of resilience strategies changes according to the level of enterprise resilience. For enterprises with low resilience levels, survival, stabilization of operations, and preservation of basic economic potential become the dominant objectives. A medium level of resilience requires managerial efforts to focus on strengthening financial stability, expanding economic opportunities, and developing adaptive mechanisms. At the same time, a high level of resilience creates preconditions for transitioning to long-term development strategies, innovation-driven growth, investment in human capital, and enhanced corporate social responsibility. The organizational and economic model for selecting a strategy option to ensure enterprise socio-economic resilience under conditions of negative externalities (shocks) has been improved. The model combines procedures of strategic diagnostics, forecasting, scenario planning, crisis management, monitoring, and adjustment of managerial decisions, ensuring a logical sequence in the process of substantiating such a strategy while taking into account the specific features of an individual enterprise. An approach to systematizing economic mechanisms and tools supporting the implementation of policies and strategies for ensuring enterprise socio-economic resilience within the internal business environment is proposed. The approach integrates adaptive-security, innovation-technological, institutional-regulatory, organizational-managerial, financial-investment, ecological-economic, and socio-labor mechanisms, together with their corresponding tools, into a unified resilience assurance system in the context of sustainable enterprise development.

Keywords: sustainable development, resilience, stability, adaptability, organizational resilience, enterprises, enterprise resilience, business, business resilience, small and medium-sized enterprises, sustainable business, socio-economic, economic system, negative externalities, war, coronavirus pandemic, COVID-19 pandemic, sustainable recovery, sustainable management, sustainable entrepreneurship, efficiency, sustainability, conflict, martial law, shocks, adaptation, sustainable recovery, public policy, strategy, tools, mechanisms, institutional environment, threats, risks, security, socio-psychological tension, region, type of economic activity, Ukraine.