Виробничо-логістична безпека машинобудівних підприємств за умов розриву ланцюгів постачання

Abstract

У статті досліджено виробничо-логістичну безпеку машинобудівних підприємств України як інтегративну категорію економічної безпеки за умов системних розривів ланцюгів постачання, спричинених повномасштабною війною та глобальною геополітичною турбулентністю 2022–2026 років. Концептуально розмежовано суміжні категорії економічної, логістичної та виробничої безпеки, проведено диференціацію термінів disturbance, disruption і shock за критерієм відгуку системи на збурення. Запропоновано авторську дефініцію виробничо-логістичної безпеки як інтегративного стану, що поєднує безперервність матеріального потоку, захищеність технологічних процесів і збереження виробничого потенціалу. Розроблено тривимірну типологію розривів за джерелом (геополітичні, військово-фізичні, технологічні, фінансові, кібер- та природно-екологічні), тривалістю (шоки та хронічні розриви) і глибиною (точкові та каскадні з ripple-ефектом). Показано підвищену вразливість машинобудівної галузі через довгі технологічні цикли, високу імпортозалежність критичних компонентів і кооперативність виробництва. Проаналізовано стан машинобудування України 2022–2026 років з кейсами «Мотор Січ», «Українських енергетичних машин», Південмашу й верстатобудівних підприємств. Зіставлено інституційно-правову рамку України (Стратегія економічної безпеки до 2025 року, Закон «Про критичну інфраструктуру», Закон «Про оборонні закупівлі») з європейською (Critical Raw Materials Act, Net-Zero Industry Act, NIS2, EDIP) та міжнародними стандартами ISO 28000, ISO 22301, ISO 31000. Критично оцінено інструменти стійкості — диверсифікацію постачальників, friend-/near-/reshoring, буферні запаси, цифрові двійники, блокчейн-трасування, вертикальну інтеграцію. Окреслено сценарій інтеграції українського машинобудування в європейські ланцюги постачання на горизонті 2026–2030 років через механізми Ukraine Support Instrument, European Defence Industrial Strategy і вимоги ESG-сумісності. Сформульовано авторську позицію щодо антикрихкості як стратегічної мети, досяжної для українського машинобудування саме як інституційно-управлінська, а не суто технологічна якість.