Наукові статті
Постійне посилання зібранняhttps://repository.lntu.edu.ua/handle/123456789/250
Переглянути
17 результатів
Результати пошуку
Item type:Наукова стаття, ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА ТА КУЛЬТУРА БЕЗПЕКИ ПРОДУКЦІЇ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ(2024-03-30) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаМетою статті є висвітлення сутності культури виробництва харчової промисловості, її взаємозв'язку з національною та організаційною культурою, а також визначення детермінант, що її формують. Встановлено, що культура безпеки харчових продуктів складається із загальних принципів, переконань та норм, які впливають на мислення та поведінку персоналу щодо безпеки харчових продуктів. Культура безпеки харчових продуктів харчової промисловості є складовою організаційної культури підприємства, яка є частиною національної культури. FS-культура забезпечується окремими співробітниками компанії та технологічним процесом виробництва. Культура безпеки харчових продуктів визначає концептуальні основи системи управління якістю, яка являє собою сукупність спільних переконань, цінностей та норм, спрямованих на задоволення потреб клієнтів (споживачів) та постійне вдосконалення продукції та послуг, що надаються. Доведено, що при формуванні показників FS-культури необхідно: визначити національну культуру, в якій працює організація, та національну культуру її співробітників; визначити механізми, що впливають на поведінку виробників харчових продуктів, ефективність безпеки організації та FS-культуру; врахувати, що ідентифікатори FS-культури повинні бути адаптовані до харчових ризиків компанії; розпізнавати ієрархічні рівні та рівні FS-культури; включати до оцінки FS-культури ключові компоненти; визначати переважаючу FS-культуру; одночасно визначати елементи FS-культури та фактичні показники безпеки харчових продуктів; включати до ідентифікаторів оцінку демографічних змінних. Обґрунтовано, що завдання та обов'язки, пов'язані з безпекою харчових продуктів, відрізняються на стратегічному, тактичному та операційному рівнях. Методологічно FS-культуру слід оцінювати шляхом: використання системного підходу, розпізнавання різних підсистем та їх взаємозв'язків; визначення показників, зосереджених на ключових аспектах; розробки класифікаційних характеристик для диференційованої оцінки переважаючої FS-культури; використання кількох методів розрахунку для підвищення валідності оцінки.Item type:Наукова стаття, Особиста підприємливість та самоуправління: чинники,взаємозв'язки та вплив на розвиток бізнесу(2024-10-29) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана Анатоліївна; Кушнір, Мирослава АнатоліївнаМета роботи полягає в ідентифікації сутності та чинників, що визначають особисту підприємливість, визначенні поняття управління самим собою та взаємозв’язків особистої підприємливості та самоуправління. Встановлено, що до ключових чинників особистої підприємливості слід віднести амбіції (бажання, прагнення, візії), які визначають напрямок, вектор, цілі діяльності; ініціативу, яка визначає діяльність в обраному напрямі; активність (енергійність і бажання працювати) в обраній сфері. Сутністю особистої підприємливості є послідовна та енергійна діяльність, спрямовані на досягнення конкретних, раціональних цілей, що випливають з амбіцій. Ініціатива та активність вимагають мотивації, сутність якої полягає в свідомому прагненні до успіху. Доведено, що вирішальним для особистої підприємливості є принцип «Обов'язки Плюс». Йдеться про створення в процесі виконання кожної роботи (обов’язку) певної доданої вартості («Плюс»), яка перевищує очікування. Обґрунтовано, що метою підприємливих людей є реалізація амбіцій шляхом ініціювання та впровадження різноманітних інноваційних продуктів, технологій та управління, спрямованих на покращення економічних показників компанії та забезпечення її тривалого розвитку. Такою підприємливістю рухає розумне управління самим собою. Підприємець одноосібної фірми паралельно виконує всі функції управління стосовно діяльності підприємства. Реалізація цих функцій стосується не лише мікропідприємства, але й особи самого підприємця, зводячись до самопланування, самоорганізації, самомотивації та самоконтролю. Саме вміле управління собою, зокрема планування роботи та мотивація, стимулюють особисту підприємливість, спонукаючи до ініціативи та активності. Чим більш усвідомленим і краще організованим є управління собою, тим більша інтенсивність особистої підприємливості та її ефективність. У бізнесі поєднання управління собою з особистою підприємливістю призводить до інновацій та розвитку компанії. Головна мета самоуправління полягає в максимальному використанні власних можливостей, свідомому управлінні своїм життям, подоланні зовнішніх перешкод як у професійній, так і в особистій діяльності, досягненні успіху найефективнішим шляхом.Item type:Наукова стаття, Інформаційно-комунікаційнітехнологіївуправліннілюдськимиресурсами(2024-06-29) Ліпич, Любов Григорівна; Кушнір, Мирослава Анатоліївна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаМета статті полягає в ідентифікації сфери використання інформаційно-комунікаційних технологій в управлінні людськими ресурсами та визначені переваг, бар'єрів, загроз і викликів, які вони створюють в HR-менеджменті. Встановлено, що цифрова трансформація HR- менеджменту включає аналіз резюме претендентів на роботу через спеціальні системи, автоматизацію та цифровізацію процесів найму працівників, планування на основі Big Data кар’єрного зростання, преміювання працівників, виявлення прогалин в їхніх навичках та освіті. Встановлено, що до основних переваг інформаційно-комунікаційних технологій в HR-менеджменті належать підвищення ефективності та зниження операційних витрат, поліпшення процесів управління, підвищення якості комунікацій, зростання обізнаності про поточні події в організації, використання доступних функцій самообслуговування (подача заяви на відпустку, зміна номера рахунку для виплати заробітної плати, планувати відпусток тощо). Інформаційно-комунікаційні технології дозволяють виконувати роботу дистанційно. Обґрунтовано, що до основних перешкод запровадження інформаційних систем і технологій в управлінні підприємствами слід віднести такі: уповільнення в опрацюванні сучасних швидкозмінних інформаційних потоків, зменшення масштабності розробок і запровадження інформаційних систем і технологій в результаті значного відтоку ІТ фахівців за кордон, складності у забезпеченні безперервного застосування Інтернет-технологій, поступова ізоляція працівників, поява нової хвороби під назвою «страх пропустити». Широкий доступ до комунікаційних технологій не означає наявність у працівників достатньо високого рівня віртуальних компетенцій. Віртуальні компетенцій включають три складові: віртуальну ефективність, віртуальні соціальні компетенції та навички роботи з соціальними медіа. Саме ці компетенції сьогодні цікавлять роботодавців. Отже, підприємства, прагнучи підвищити ефективність і продуктивність шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій повинні розглядати їх впровадження в контексті переваг і загроз, які виникають для них та окремого працівника.Item type:Наукова стаття, БІЗНЕС-СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ВОЄННОЇ ЕКОНОМІКИ(2024-02-27) Ліпич, Любов Григорівна; Кушнір Мирослава Анотоліївна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаВстановлено, що довгострокове стратегічне планування втратило сенс, необхідно впроваджувати нові стратегії зорієнтовані на пошук ринкових можливостей, експериментування та розвиток конкурентної пере-ваги. Таке управління підприємством також базується на аналізі ресурсів і зовнішнього середовища, але візія, місія та цілі підприємства не визначені остаточно. Доведено, що у турбулентному бізнес-середовищі найцін-нішими для компанії є динамічні здатності. Вони є видом абстрактних здатностей, які дозволяють відчувати та використовувати можливості та передбачати загрози. Обґрунтовано, що для вибору стратегії в умовах воєнної економіки необхідно враховувати три аспекти: стратегічний контекст, процес створення стратегії та зміст стратегії. Це виміри, які взаємодіють один з одним Незалежно від того, яку з цих форм стратегії вибере підприємство, вона повинна ґрунтуватися на припущеннях, які менеджери мають розглядати як керівні прин-ципи: відкритість, гнучкість, навчання, підприємливість і підтримка змін.Item type:Наукова стаття, Логістика дистрибуції як інструмент підвищення ефективності підприємницької діяльності(Луцьк: ВНУ ім. Лесі Українки, 2024-11-14) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаВпізнаваність і престиж компанії, що займається логістикою дистрибуції, значно підвищують ефективність підприємницької діяльності виробничих підприємств. Мета статті полягає в узагальненні й уточненні окремих теоретико-прикладних аспектів дистрибуції, каналів дистрибуції, їх координації, задоволенні потреб клієнтів та ідентифікації значення логістики дистрибуції для підвищення ефективності підприємницької діяльності. Визначено, що логістика дистрибуції це процеси, які здійснюються для забезпечення ефективного руху готової продукції від виробника до споживача. Вона включає: транспортування товарів, складування, обробку матеріалів, пакування, страхування, контроль запасів, вибір місць для розміщення підприємств і складів, обробку замовлень, маркетингові прогнози та обслуговування клієнтів. Встановлено, що стратегія бізнес-суб’єкта в системі дистрибуції представляє узагальнену систему концептуальних підходів, правил, взаємопов’язаних функцій, спрямованих на оптимальний розподіл товарних потоків між каналами і ланками просування товарів й ефективну реалізацію товарних ресурсів. Компанії можуть використовувати одну з чотирьох стратегій дистрибуції: прямого продажу, інтенсивну, селективну та ексклюзивну. Доведено, що ефективні канали дистрибуції створюються тоді, коли жодна інша група підприємств не забезпечує вищого прибутку або нижчих витрат у розрахунку на одиницю продукції, чи вищого рівня задоволення споживачів. Модифікації у структурі каналів дистрибуції відбуваються у трьох можливих напрямах - аутсорсингу, відтермінуванні та ситуаційних дій. У системі фізичної дистрибуції можливі такі варіанти постачання: система крос-докінгу, маршрут молочника та система доданої вартості . Обґрунтовано, що клієнт разом із продуктом отримує певний стандарт обслуговування. Система обслуговування клієнта включає елементи логістики (доступ до товарів), маркетингу (задоволення потреб) та фінансів (умови і форми оплати). З метою забезпечення постійної наявності продукції та мінімізації операційних витрат підприємства повинні раціонально управляти запасами. Ними використовуються такі методи управління запасами: ABC, XYZ або їх комбінація, модель оптимальної кількості замовлення - EOQ, моделі контролю запасів, системи планування потреб у матеріалах - MRP, систему планування розподілу - DRP, систему «точно в зазначений час» - JIT. На вибір методу контролю запасів впливають такі чинники: асортиментна структура матеріалів, терміни виконання замовлення, періодичність постачання, способи зберігання та види потоків витрат матеріалів.Item type:Наукова стаття, Корпоративна соціальна відповідальність і нові медіа: емпіричне дослідження контенту веб сайтів і порталів підприємств(Луцьк : Вежа-Друк, 2025-04-24) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаВступ. Встановлено, що корпоративна соціальна відповідальність ґрунтується на припущенні, що підприємства добровільно вживають заходів для покращення життя зацікавлених сторін та чистоти довкілля. Корпоративна соціальна відповідальність є просоціальною діяльністю, усі заходи здійснюються добровільно і орієнтовані на конкретних зацікавлених сторін. Доведено, що Інтернет як інструмент розповсюдження інформації має значну кількісну та якісну перевагу перед традиційними медіа. До його переваг відносяться: необмежене просторове та часове охоплення, доступність інформації, простота та швидкість спілкування, інтерактивність тощо. Мета статті полягає в аналізуванні ролі нових медіа в просуванні ідеї корпоративної соціальної відповідальності шляхом представлення результатів емпіричного дослідження використання веб-сайтів підприємствами. Методи. Інтернет є соціальним середовищем. Це змінює відносини між відправником і одержувачем інформації, який стає рівноправним партнером у публічному діалозі. Інтернет створює можливість індивідуалізації інформації. Результати.. На основі проведених досліджень обґрунтовано, у випадку вебсайтів організацій, які займаються корпоративною соціальною відповідальністю (КСВ), обсяг тексту, присвячений темі КСВ, на більшості сайтів можна вважати середнім або малим; охоплення питань, порушених на вебсайтах підприємств, переважно велике; текст мав інформаційний характер, в окремих випадках - інформаційно проблемний; представлені матеріали відрізнялися високою цілісністю та зрозумілістю; на більшості досліджуваних сайтів представлено місію організації; мова проста та зрозуміла. Аналіз інтернет-порталівпоказав, що кількість тексту, присвяченого корпоративній соціальній відповідальності є великою; поданий контент характеризувався прозорістю та послідовністю; переважали тексти проблемно-інформативного характеру; мова текстів чітка та зрозуміла; опубліковані повідомлення потенційно високоефективні. Портали передбачали двостороннє спілкування. Вони містили бібліотеки та освітні портали, освітні траєкторії. Половина порталів мала англомовну версію. Більшість сторінок містили рекламу. Загальна привабливість порталів вища, ніж у випадку веб-сайтів. Висновки. Зазначено, що можливості, які надає Інтернет, все ще не використовуються повністю. Рівень досліджуваних сайтів був доволі різноманітним. Більшість сайтів мали радше інформаційний, ніж проблемний характер, а обсяг тексту, змістова цінність і їхня привабливість були різними.Item type:Наукова стаття, Корпоративна цифрова відповідальність як етичний орієнтир цифровізації медіа підприємств(Луцьк : Вежа-Друк, 2025-07-21) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаВступ. Цифрові зміни приносять чимало переваг, але водночас породжують складні етичні та соціальні дилеми, особливо у сфері економіки. У зв’язку з цим компанії мають розробляти власні стандарти та регулятивні підходи до управління цифровими технологіями й обробкою даних. У цьому контексті особливу роль відіграє концепція цифрової корпоративної відповідальності, яка є сучасним продовженням і конкретизацією ідей корпоративної соціальної відповідальності (CSR), адаптованих до цифрової доби. Мета. Враховуючи специфіку медіаіндустрії розглянути загальну концепцію CDR та проаналізувати доцільність її впровадження в ЗМІ. Методи. В статті використано методи аналізу й синтезу наукової літератури, систематизації та теоретичного узагальнення. Результати. Встановлено, що цифрова корпоративна відповідальність у медіа означає незалежне рішення медіаорганізації (медіапідприємств та цифрових платформ) щодо відповідального підходу до впровадження та використання оцифрування та клієнтів на кожному етапі виробництва та розповсюдження медіаконтенту на основі прийнятих принципів, цінностей та норм, спрямованих на заповнення правових прогалин, захист усіх зацікавлених сторін та задоволення очікувань, які покладає на них суспільство. Концепція CDR охоплює такі сфери відповідальності: цифрове управління, цифрова прозорість, цифрове розширення можливостей, цифровий капітал, цифрове включення. Доведено, що залучення медіа користувачівдо створення нових продуктів і переоцінки існуючих, автоматизація, використання ШІ для планування завдань, аналізу даних і створення комунікаційних матеріалів призвели до стирання меж між продуктом і послугою, інформацією та рекламою, творцем медіапродукту та його споживачем, що спонукає до появи специфічних етичних та соціальних проблем. Основні сфери їх появи в економічному контексті стосуються: створення медіапродукту та володіння авторським правом, збору та обробки даних, рівності доступу до інформації та можливості брати участь у дискусії. Обґрунтована, що через неспроможність швидкого законодавчого регулювання процесу цифровізації в медіа та дилем, що виникають, медіа підприємствам необхідно впроваджувати концепцію CDR, яка формує пропагує відповідальне формування організаційної культури. Висновок. Дедалі частіше артикулюються суспільні очікування щодо відповідального підходу до процесу цифровізації в ЗМІ. Позитивна відповідь на них зміцнить довіру до компаній, які їх впроваджують.Item type:Наукова стаття, Сталий розвиток і корпоративна звітність: виклики та можливості для промислових підприємств України(Миколаїв, 2025-06-25) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаУ сучасних умовах розвитку управлінської науки та практикибільшість власників бізнесу, керівників підприємств і представниківгромадськості визнають необхідність дотримання принципів сталогорозвитку. Ця потреба особливо загострюється в умовах війни, зниження довіридо інституцій та актуалізації завдань із відновлення соціального капіталу.Метою статті є дослідження теоретико-методичних основ формуваннязвітності зі сталого розвитку на промислових підприємствах України.Методологічну базу дослідження становлять методи аналізу, синтезу,системного та комплексного підходів. У статті з’ясовано, що сталий розвитокпідприємства - це такий напрям зростання, за якого забезпечуєтьсявідтворення внутрішніх підсистем, стабільне функціонування та отриманняпозитивного ефекту в економічній, соціальній та екологічній площинах. Цеможливо завдяки ефективному внутрішньому управлінню та державномурегулюванню з використанням сучасних економіко-правових інструментів.Доведено, що імплементація концепції сталого розвитку сприяє зміцненнюконкурентних переваг підприємства, його фінансовій стійкості, формуваннюпозитивного іміджу, залученню інвестицій, ефективному використаннюресурсів, дотриманню нормативних вимог і підвищенню рівня соціальної відповідальності, що набуває особливої ваги в умовах збройного конфлікту.Також визначено основні перешкоди на шляху до впровадження концепціїсталого розвитку. Обґрунтовано, що публікація нефінансової звітності просталий розвиток є ключовим інструментом реалізації корпоративної соціальноївідповідальності. Така звітність, що ґрунтується на міжнародних стандартах(ESRS, GRI), дозволяє кількісно відобразити соціальний і екологічний впливдіяльності підприємства, робить його прозорим і зрозумілим для зацікавленихсторін та підвищує рівень обізнаності громадськості щодо відповідальногобізнесу. Аналіз змісту звітів свідчить, що інтеграція принципів сталого розвитку в управлінські процеси - це складне, але необхідне завдання, яке вимагаєвищої якості управління та організаційної зрілостіItem type:Наукова стаття, Сталий розвиток підприємства: концепція, механізми реалізації та виклики в умовах війни(Винники : ФОП Кошовий Богдан-Петро Олегович, 2025-06-29) Ліпич, Любов Григорівна; Рудь, Надія Терентіївна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаВ умовах зростаючого дефіциту ресурсів та загостренняекологічних проблем підприємства мають інтегрувати принципи сталогорозвитку у свої стратегічні пріоритети для забезпечення довготривалоїжиттєздатності та зміцнення конкурентних позицій. Метою статті є єідентифікація концепції сталого розвитку підприємства та її активноїпідтримки через розвиток зовнішнього середовища тавнутрішніх підсистемшляхом впровадження інновацій.. Встатті використано методи аналізу йсинтезу наукової літератури, систематизації та теоретичногоузагальнення. Встановлено, що сталий розвиток підприємства є процесомцілеспрямованого соціально-економічного зростання, що не лише враховуєпоточні потреби, але й орієнтований на забезпечення потреб майбутніхпоколінь. Сталий розвиток гармонійно поєднує економічну вигоду, соціальнувідповідальність та екологічну стабільність, що робить його комплексноюстратегією довготривалого успіху. Альтернативним до сталого розвитку єнепередбачуваний розвиток, в основі якого лежатьтри механізми:паразитизм, шахрайство та марнотратство. Доведено, що сталий розвитокпідприємства передбачає такий підхід до його функціонування, за якогокомпанія дбає про зовнішнє середовище, забезпечуючи збереження йвідновлення зовнішніх ресурсів та підтримує свої внутрішні підсистеми,розвиваючи їх для забезпеченнясталої відтворюваності. Обґрунтовано, щосталий розвиток підприємства ґрунтується на двох ключових напрямах:зовнішнє відтворення (охоплює економічні, етичні та соціальні складові),внутрішнє відтворення (включаєекономічну та етичну компоненти).Ідентифіковано виклики реалізації концепції сталого розвитку підприємств вУкраїні: відсутність цілісної та узгодженої державної політики, спрямованоїна регламентацію впровадження інновацій для забезпечення сталості упідприємницькому середовищі, фінансова нестабільність, низький рівеньекологічної свідомості серед персоналу та управлінців, недостатньорозвинена інфраструктура в галузях управління відходами, переробки ресурсіві впровадження відновлюваних джерел енергії, технологічна відсталість іобмежений рівень інноваційної активності. Подолання вищезазначенихбар’єрів є необхідною умовою для ефективної імплементації концепціїсталого розвиткув українських підприємствахItem type:Наукова стаття, Комплементарність системи вікового менеджменту стратегії соціальної відповідальності бізнесу(Винники : ФОП Кошовий Богдан-Петро Олегович, 2025-03-28) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаВ епоху старіння суспільства та зменшення кількості молодих працівників, які виходять на ринок праці, виникає необхідність шукати новий підхід до управління людськими ресурсами, враховуючи питання управління віком. У статті проведено аналіз системи вікового менеджменту, її взаємозв’язку зі стратегією корпоративної соціальної відповідальності, з урахуванням інструментів, що використовуються для її реалізації. Особливий акцент зроблено на інструментах професійної активізації працівників віком 50+. Встановлено, що збройною агресією росії проти України і тимчасовою окупацією частини її території спричининено поглиблення демографічної кризи, що полягає в зниженні народжуваності, підвищенні смертності серед військових та серед цивільного населення, включно із дітьми, у багатомільйонному тимчасовому внутрішньому переміщенні мешканців з небезпечних територій, у понад 6-мільйонній вимушеній еміграції. Підприємства України вимушені запроваджувати системні стратегічні рішення, які дозволяють мінімізувати ризики та пом’якшити зазначені загрози, забезпечивши їм довгострокове існування. Одним з таких інструментів є система вікового менеджменту, яку, як правило, запроваджують в контексті стратегії корпоративної соціальної відповідальності. Доведено, що система вікового менеджменту це сукупність правил, методів та інструментів, що стосуються зайнятості, здатності виконувати роботу, впливають на досягнення економічної та соціальної продуктивності, прагнення до здорового способу життя працівниками будь-якого віку, враховуючи період виходу на пенсію. В системі управління віком здійснюють такі види діяльності: прийом на роботу; підвищення кваліфікації працівників; використання гнучких форм зайнятості; планування роботи та програм охорони здоров'я; розвиток і просування працівників 50+; припинення роботи та вихід на пенсію. Обґрунтовано, що ефективність рішень у сфері управління кар’єрою зрілих працівників, слід використовувати такі інструменти: зворотній зв’язок для оцінки праці за її результатами; підвищення відповідальності; пропозиція нових посад; коучинг; долучення до тренерства та/або наставництва; створення бази знань; долучення до нових завдань; інформування про стратегічні цілі.