Наукові статті
Постійне посилання зібранняhttps://repository.lntu.edu.ua/handle/123456789/250
Переглянути
12 результатів
Результати пошуку
Item type:Наукова стаття, Корпоративна соціальна відповідальність і нові медіа: емпіричне дослідження контенту веб сайтів і порталів підприємств(Луцьк : Вежа-Друк, 2025-04-24) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаВступ. Встановлено, що корпоративна соціальна відповідальність ґрунтується на припущенні, що підприємства добровільно вживають заходів для покращення життя зацікавлених сторін та чистоти довкілля. Корпоративна соціальна відповідальність є просоціальною діяльністю, усі заходи здійснюються добровільно і орієнтовані на конкретних зацікавлених сторін. Доведено, що Інтернет як інструмент розповсюдження інформації має значну кількісну та якісну перевагу перед традиційними медіа. До його переваг відносяться: необмежене просторове та часове охоплення, доступність інформації, простота та швидкість спілкування, інтерактивність тощо. Мета статті полягає в аналізуванні ролі нових медіа в просуванні ідеї корпоративної соціальної відповідальності шляхом представлення результатів емпіричного дослідження використання веб-сайтів підприємствами. Методи. Інтернет є соціальним середовищем. Це змінює відносини між відправником і одержувачем інформації, який стає рівноправним партнером у публічному діалозі. Інтернет створює можливість індивідуалізації інформації. Результати.. На основі проведених досліджень обґрунтовано, у випадку вебсайтів організацій, які займаються корпоративною соціальною відповідальністю (КСВ), обсяг тексту, присвячений темі КСВ, на більшості сайтів можна вважати середнім або малим; охоплення питань, порушених на вебсайтах підприємств, переважно велике; текст мав інформаційний характер, в окремих випадках - інформаційно проблемний; представлені матеріали відрізнялися високою цілісністю та зрозумілістю; на більшості досліджуваних сайтів представлено місію організації; мова проста та зрозуміла. Аналіз інтернет-порталівпоказав, що кількість тексту, присвяченого корпоративній соціальній відповідальності є великою; поданий контент характеризувався прозорістю та послідовністю; переважали тексти проблемно-інформативного характеру; мова текстів чітка та зрозуміла; опубліковані повідомлення потенційно високоефективні. Портали передбачали двостороннє спілкування. Вони містили бібліотеки та освітні портали, освітні траєкторії. Половина порталів мала англомовну версію. Більшість сторінок містили рекламу. Загальна привабливість порталів вища, ніж у випадку веб-сайтів. Висновки. Зазначено, що можливості, які надає Інтернет, все ще не використовуються повністю. Рівень досліджуваних сайтів був доволі різноманітним. Більшість сайтів мали радше інформаційний, ніж проблемний характер, а обсяг тексту, змістова цінність і їхня привабливість були різними.Item type:Наукова стаття, Корпоративна цифрова відповідальність як етичний орієнтир цифровізації медіа підприємств(Луцьк : Вежа-Друк, 2025-07-21) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаВступ. Цифрові зміни приносять чимало переваг, але водночас породжують складні етичні та соціальні дилеми, особливо у сфері економіки. У зв’язку з цим компанії мають розробляти власні стандарти та регулятивні підходи до управління цифровими технологіями й обробкою даних. У цьому контексті особливу роль відіграє концепція цифрової корпоративної відповідальності, яка є сучасним продовженням і конкретизацією ідей корпоративної соціальної відповідальності (CSR), адаптованих до цифрової доби. Мета. Враховуючи специфіку медіаіндустрії розглянути загальну концепцію CDR та проаналізувати доцільність її впровадження в ЗМІ. Методи. В статті використано методи аналізу й синтезу наукової літератури, систематизації та теоретичного узагальнення. Результати. Встановлено, що цифрова корпоративна відповідальність у медіа означає незалежне рішення медіаорганізації (медіапідприємств та цифрових платформ) щодо відповідального підходу до впровадження та використання оцифрування та клієнтів на кожному етапі виробництва та розповсюдження медіаконтенту на основі прийнятих принципів, цінностей та норм, спрямованих на заповнення правових прогалин, захист усіх зацікавлених сторін та задоволення очікувань, які покладає на них суспільство. Концепція CDR охоплює такі сфери відповідальності: цифрове управління, цифрова прозорість, цифрове розширення можливостей, цифровий капітал, цифрове включення. Доведено, що залучення медіа користувачівдо створення нових продуктів і переоцінки існуючих, автоматизація, використання ШІ для планування завдань, аналізу даних і створення комунікаційних матеріалів призвели до стирання меж між продуктом і послугою, інформацією та рекламою, творцем медіапродукту та його споживачем, що спонукає до появи специфічних етичних та соціальних проблем. Основні сфери їх появи в економічному контексті стосуються: створення медіапродукту та володіння авторським правом, збору та обробки даних, рівності доступу до інформації та можливості брати участь у дискусії. Обґрунтована, що через неспроможність швидкого законодавчого регулювання процесу цифровізації в медіа та дилем, що виникають, медіа підприємствам необхідно впроваджувати концепцію CDR, яка формує пропагує відповідальне формування організаційної культури. Висновок. Дедалі частіше артикулюються суспільні очікування щодо відповідального підходу до процесу цифровізації в ЗМІ. Позитивна відповідь на них зміцнить довіру до компаній, які їх впроваджують.Item type:Наукова стаття, Сталий розвиток і корпоративна звітність: виклики та можливості для промислових підприємств України(Миколаїв, 2025-06-25) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаУ сучасних умовах розвитку управлінської науки та практикибільшість власників бізнесу, керівників підприємств і представниківгромадськості визнають необхідність дотримання принципів сталогорозвитку. Ця потреба особливо загострюється в умовах війни, зниження довіридо інституцій та актуалізації завдань із відновлення соціального капіталу.Метою статті є дослідження теоретико-методичних основ формуваннязвітності зі сталого розвитку на промислових підприємствах України.Методологічну базу дослідження становлять методи аналізу, синтезу,системного та комплексного підходів. У статті з’ясовано, що сталий розвитокпідприємства - це такий напрям зростання, за якого забезпечуєтьсявідтворення внутрішніх підсистем, стабільне функціонування та отриманняпозитивного ефекту в економічній, соціальній та екологічній площинах. Цеможливо завдяки ефективному внутрішньому управлінню та державномурегулюванню з використанням сучасних економіко-правових інструментів.Доведено, що імплементація концепції сталого розвитку сприяє зміцненнюконкурентних переваг підприємства, його фінансовій стійкості, формуваннюпозитивного іміджу, залученню інвестицій, ефективному використаннюресурсів, дотриманню нормативних вимог і підвищенню рівня соціальної відповідальності, що набуває особливої ваги в умовах збройного конфлікту.Також визначено основні перешкоди на шляху до впровадження концепціїсталого розвитку. Обґрунтовано, що публікація нефінансової звітності просталий розвиток є ключовим інструментом реалізації корпоративної соціальноївідповідальності. Така звітність, що ґрунтується на міжнародних стандартах(ESRS, GRI), дозволяє кількісно відобразити соціальний і екологічний впливдіяльності підприємства, робить його прозорим і зрозумілим для зацікавленихсторін та підвищує рівень обізнаності громадськості щодо відповідальногобізнесу. Аналіз змісту звітів свідчить, що інтеграція принципів сталого розвитку в управлінські процеси - це складне, але необхідне завдання, яке вимагаєвищої якості управління та організаційної зрілостіItem type:Наукова стаття, Сталий розвиток підприємства: концепція, механізми реалізації та виклики в умовах війни(Винники : ФОП Кошовий Богдан-Петро Олегович, 2025-06-29) Ліпич, Любов Григорівна; Рудь, Надія Терентіївна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаВ умовах зростаючого дефіциту ресурсів та загостренняекологічних проблем підприємства мають інтегрувати принципи сталогорозвитку у свої стратегічні пріоритети для забезпечення довготривалоїжиттєздатності та зміцнення конкурентних позицій. Метою статті є єідентифікація концепції сталого розвитку підприємства та її активноїпідтримки через розвиток зовнішнього середовища тавнутрішніх підсистемшляхом впровадження інновацій.. Встатті використано методи аналізу йсинтезу наукової літератури, систематизації та теоретичногоузагальнення. Встановлено, що сталий розвиток підприємства є процесомцілеспрямованого соціально-економічного зростання, що не лише враховуєпоточні потреби, але й орієнтований на забезпечення потреб майбутніхпоколінь. Сталий розвиток гармонійно поєднує економічну вигоду, соціальнувідповідальність та екологічну стабільність, що робить його комплексноюстратегією довготривалого успіху. Альтернативним до сталого розвитку єнепередбачуваний розвиток, в основі якого лежатьтри механізми:паразитизм, шахрайство та марнотратство. Доведено, що сталий розвитокпідприємства передбачає такий підхід до його функціонування, за якогокомпанія дбає про зовнішнє середовище, забезпечуючи збереження йвідновлення зовнішніх ресурсів та підтримує свої внутрішні підсистеми,розвиваючи їх для забезпеченнясталої відтворюваності. Обґрунтовано, щосталий розвиток підприємства ґрунтується на двох ключових напрямах:зовнішнє відтворення (охоплює економічні, етичні та соціальні складові),внутрішнє відтворення (включаєекономічну та етичну компоненти).Ідентифіковано виклики реалізації концепції сталого розвитку підприємств вУкраїні: відсутність цілісної та узгодженої державної політики, спрямованоїна регламентацію впровадження інновацій для забезпечення сталості упідприємницькому середовищі, фінансова нестабільність, низький рівеньекологічної свідомості серед персоналу та управлінців, недостатньорозвинена інфраструктура в галузях управління відходами, переробки ресурсіві впровадження відновлюваних джерел енергії, технологічна відсталість іобмежений рівень інноваційної активності. Подолання вищезазначенихбар’єрів є необхідною умовою для ефективної імплементації концепціїсталого розвиткув українських підприємствахItem type:Наукова стаття, Комплементарність системи вікового менеджменту стратегії соціальної відповідальності бізнесу(Винники : ФОП Кошовий Богдан-Петро Олегович, 2025-03-28) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаВ епоху старіння суспільства та зменшення кількості молодих працівників, які виходять на ринок праці, виникає необхідність шукати новий підхід до управління людськими ресурсами, враховуючи питання управління віком. У статті проведено аналіз системи вікового менеджменту, її взаємозв’язку зі стратегією корпоративної соціальної відповідальності, з урахуванням інструментів, що використовуються для її реалізації. Особливий акцент зроблено на інструментах професійної активізації працівників віком 50+. Встановлено, що збройною агресією росії проти України і тимчасовою окупацією частини її території спричининено поглиблення демографічної кризи, що полягає в зниженні народжуваності, підвищенні смертності серед військових та серед цивільного населення, включно із дітьми, у багатомільйонному тимчасовому внутрішньому переміщенні мешканців з небезпечних територій, у понад 6-мільйонній вимушеній еміграції. Підприємства України вимушені запроваджувати системні стратегічні рішення, які дозволяють мінімізувати ризики та пом’якшити зазначені загрози, забезпечивши їм довгострокове існування. Одним з таких інструментів є система вікового менеджменту, яку, як правило, запроваджують в контексті стратегії корпоративної соціальної відповідальності. Доведено, що система вікового менеджменту це сукупність правил, методів та інструментів, що стосуються зайнятості, здатності виконувати роботу, впливають на досягнення економічної та соціальної продуктивності, прагнення до здорового способу життя працівниками будь-якого віку, враховуючи період виходу на пенсію. В системі управління віком здійснюють такі види діяльності: прийом на роботу; підвищення кваліфікації працівників; використання гнучких форм зайнятості; планування роботи та програм охорони здоров'я; розвиток і просування працівників 50+; припинення роботи та вихід на пенсію. Обґрунтовано, що ефективність рішень у сфері управління кар’єрою зрілих працівників, слід використовувати такі інструменти: зворотній зв’язок для оцінки праці за її результатами; підвищення відповідальності; пропозиція нових посад; коучинг; долучення до тренерства та/або наставництва; створення бази знань; долучення до нових завдань; інформування про стратегічні цілі.Item type:Наукова стаття, Еко-інноваціїяк механізм підвищення конкурентоспроможностіпідприємства(Миколаїв, 2025-04-06) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана Анатоліївнаступ. Екологічний аспект у функціонуванні підприємстваостаннім часом став одним із ключових чинників успіху, що впливає на йогоконкурентну позицію.Мета.Метою статті є ідентифікація можливостей отриманняпідприємством конкурентної перевагишляхом нарощування еко-інноваційногопотенціалу.Методи. Методологічною основою дослідження є теоретичні положенняуправлінської науки, наукові праці відомих вчених-економістів у галузі управлінняконкурентоспроможністю підприємства та його інноваційністю. З метоюдосягнення дослідницьких завдань у роботі застосоаано діалектичний методнаукового пізнання з метою ідентифікації понять конкурентоспроможність,інноваційність, еко-інновації, концептуально-логічний аналіз та системнийпідхід для актуалізації викликів впровадження еко-інновацій з метоюзбереження та підвищення конкурентоспроможності підприємства післяпочатку війни. Результати. Встановлено, що конкурентоспроможність – це такийстан підприємства, за якого воно здатне ефективно брати участь уконкурентній боротьбі. Наявність конкурентного потенціалу та сформованихна його основі переваг свідчить про можливість і спроможність підприємствадіяти успішно в умовах конкуренції та уникати стратегічних помилок.Конкурентну перевагу слід шукати насамперед у здатності підприємства бутиінноваційним, постійно підвищувати свій рівень і таким чином досягатиналежної ефективності. Доведено, що інноваційність підприємства – це йогоздатність шукати та комерційно використовувати результати науковихдосліджень, нові концепції, ідеї чи винаходи, що веде до підвищення рівнясучасності та зміцнення конкурентних позицій. Обґрунтовано, еко-інновації - цеінновації, що складаються з нових процесів, методів, практик, систем іпродуктів, які дозволяють уникнути або зменшити навантаження нанавколишнє середовище. Еко-інновації є частиною філософії ведення бізнесу,спрямованої на створення конкурентних переваг. Ефектом від впровадженняеко-інновацій є підвищення екологічної ефективності, що прямо впливає назниження енергомісткості виробництва, а опосередковано - підвищенняконкурентоспроможність підприємства.Висновок. Схильність до інновацій демонструєпрагнення підприємстввідповідати конкурентним умовам і підвищувати своюконкурентоспроможність. Особливого значення набуває екологічнаконкурентоспроможність, яка визначається як здатність підприємстваадаптуватися до ринкових умов, пов’язана з проекологічною діяльністю іншихсуб’єктів (виробників і споживачів), а також здатність конкурувати таотримувати вигоди від діяльності, що направленана поліпшеннянавколишнього середовища.Item type:Наукова стаття, Внутрішній реляційний капітал: сутність, методи діагностики та імпакт-фактори на сучасних підприємствах(Винники : ФОП Кошовий Богдан-Петро Олегович, 2025-04-26) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаВступ. Забезпечення стратегічної конкурентоспроможності сучасних підприємств вимагає створення середовища, яке б не лише сприяло економічним успіхам, а й забезпечувало розвиток реляційного капіталу, зокрема внутрішнього. Мета. Метою статті є ідентифікація сутності внутрішнього реляційного капіталу та його діагностика на прикладі міжнародного холдингу «Модерн-Експо». Методи. Методологічною основою дослідження є теоретичні положення управлінської науки, наукові праці відомих вчених-економістів у галузі інтелектуального та соціального капіталу. Для вирішення дослідницьких завдань у роботі використано діалектичний метод наукового пізнання з метою встановлення сутності внутрішнього реляційного капіталу, концептуально-логічний аналіз та системний підхід, а також факторний метод, що дозволило виявити та обґрунтувати детермінанти та чинники впливу на внутрішній реляційний капітал. Результати. Встановлено, що внутрішній реляційний капітал являє собою сукупність інтелектуальних ресурсів організації, до яких належать знання, робочі процеси, методики, процедурні стандарти, бази даних, а також комунікаційна та інформаційна інфраструктура. Його сутність полягає у реляційних ресурсах, сформованих внутрішніми стейкхолдерами компанії, що сприяють створенню сприятливого середовища та взаємної довіри в колективі. Доведено, що ключовими принципами управління внутрішнім реляційним капіталом, які повинні переважати у внутрішньо-організаційних взаємодіях, є партнерство, співпраця та відданість спільній справі. Основу концепції управління цим видом капіталу становлять довіра, залучення персоналу й ефективні мотиваційні механізми. На підставі аналізу факторів, що впливають на внутрішній реляційний капітал у міжнародній компанії «Модерн-Експо», встановлено, що найбільш вагомими є взаємини між працівниками, а також між працівниками та керівництвом. Висновки. Відносини в середині підприємства визначають довіру до роботодавця, почуття безпеки та справедливості, адекватні принципи оплати праці та розвитку працівників. Вони мають суттєвий вплив на роботу, яку виконує працівник, і його ставлення до роботодавця. З точки зору роботодавця, позитивні відносини з працівниками сприяють підвищенню їх лояльності, ефективності праці, мотивації до нових викликів, інтернаціоналізації цілей компанії.Item type:Наукова стаття, Бізнес-моделі Media 4.0: гібридність, модульність та стратегії доходів умедіаіндустрії(Винники : ФОП Кошовий Богдан-Петро Олегович, 2025-01-29) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаМетою статті є представленнябізнес-моделей у сферінових способів генерування доходів суб’єктами медіаіндустрії. Встановлено,що Медіа 4.0 - це нове явище, яке формує нашу реальність. Напрямки таінтенсивність зростання та розвитку цього явищавизначатимутьможливості та функціонування медіаіндустрії. Бізнес-моделі, які впроваджуватимуться медіа підприємствами відповідно до стратегії Media4.0, будуть відкритими, мережевими та базуватимуться на аналізі даних.Вони інтегруватимуть різні бізнес-моделі отримання доходів. Медіа компаніївільно «переміщатимуться» між існуючими бізнес-моделями та потокамидоходів. Доведено, що бізнес-моделі та моделі доходів базуватимуться натаких компонентах: диференціація джерел доходів; моделі передплати;моделі freemium; моделі краудсорсингу; моделі «плати і користуйся»; моделі«спробуй і заплати»; моделі збору даних; моделі з оплатою за використанняабо з оплатою за друк; некомерціалізовані (грантові) моделі. Обґрунтованопереваги концепціїмедіа конвергенції для користувачів та провайдерів.Бізнес-моделі Media 4.0 включатимуть; створення конкретних бюджетів, якігнучко адаптуються до мінливих умов; різних виробників, що входять ізалишають певні платформи; прагнення примножити прибуток і генеруватидохід за допомогою гнучкої співпраціміж платформою як носієм агрегованоїінформації та одержувачами цієї інформації; угоди про співпрацю міжвиробниками інформації, творцями платформи. постачальникамиінформації, окремим користувачам щодо відповідного розподілу отриманогоприбутку. редефініціюпоказника рентабельності інвестицій (ROI,), якийповинен буде враховувати всі вищезазначені компоненти; зростаннякількості багаторівневих проєктів, які будуть спрямовані на постійнепідвищення їх впливу та охоплення. Тобто невід’ємною рисою Media 4.0 будегібридність передачі інформації. Інформація буде згенерована у спосіб, якийдозволить передавати її різними каналами. Це означатиме, що інформаціяповинна мати модульну структуру та бути придатною для одночасноїпередачі з використанням окремого зображення, аудіо, комбінованогозображення таканалів на основі чуттєвості, в яких одержувач буде активнобрати участьItem type:Наукова стаття, Організаційна культура як чинник розвитку підприємств креативного сектору(Винники : ФОП Кошовий Богдан-Петро Олегович, 2025-07-29) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаКреативний сектор є одним із найбільш динамічних таперспективних напрямів сучасної економіки, що формує нові робочі місця,інновації та культурну ідентичність. Водночас організаційна культура в цихпідприємствах виступає ключовим чинником, який визначає їх здатністьадаптуватися до змін та підтримувати креативність. Метою дослідженняє визначення ролі та особливостей організаційної культури підприємствкреативного сектору, а також оцінка її впливу на розвиток і конкурентоспроможність цих підприємств. Для досягнення поставленоїмети використано комплексний аналіз наукової літератури, законодавчихактів, а також системний підхід до вивчення складових організаційноїкультури в контексті специфіки креативного сектору. У результатідослідження встановлено, що організаційна культура підприємствкреативного сектору є ключовим фактором, що формує їхнюконкурентоспроможність, інноваційну здатність і стійкість у динамічномузовнішньому середовищі. Проаналізовано еволюцію поняття «креативнііндустрії» та окреслено специфіку діяльності підприємств, що функціонуютьу межах цього сектору. Визначено, що ці підприємства вирізняються високоюзалежністю від інтелектуального капіталу, креативного мислення таздатності до міждисциплінарної взаємодії. Досліджено чотири ключовінапрями впливу підприємств креативного сектору: економічний ефект;ефект переливання (трансфер знань між секторами); інноваційний ефект;соціально-культурний ефект. Виявлено, що для реалізації кожного з цихефектів необхідна наявність специфічної організаційної культури, заснованоїна відкритості, співпраці, динамізмі та орієнтації на творчість. У межаханалізу різних наукових підходів (феноменологічного, прагматичного,концептуального) деталізовано сутність організаційної культури та її роль уформуванні унікального середовища на підприємствах креативного сектору.У результаті систематизації літературних джерел і практичних підходівбуло сформульовано характеристику організаційної культури, властивоїпідприємствам креативного сектору.. Доведено, що підприємства, якіформують і підтримують таку культуру, мають більшу здатність досамовідтворення в умовах нестабільного ринку, залучення інновацій таефективного партнерства з різними секторами економіки. Результатидослідження можуть бути використані для вдосконалення управлінськихпрактик і підтримки креативного підприємництва.Item type:Наукова стаття, Сталий розвиток у підприємництві: типологія компаній та напрями інтеграції принципів сталості(Львів, 2025-10-12) Ліпич, Любов Григорівна; Хілуха, Оксана АнатоліївнаМетою статті є дослідження ролі підприємництва в забезпеченні сталого розвитку та узагальнення основних напрямів наукових пошуків у сфері сталого підприємництва. Концепція сталого розвитку виступає провідною парадигмою соціально-економічного та екологічного поступу як на макро-, так і на мікрорівні. Вона спрямована на гармонізацію інтересів сучасного й майбутніх поколінь, приватного та державного секторів, однак її реалізація супроводжується складністю у формуванні ефективних практичних рекомендацій і рішень як на національному, так і міжнародному рівнях. Визначено, що стале підприємництво становить унікальний підхід, який інтегрує створення економічної, соціальної й екологічної цінності, акцентуючи увагу на підвищенні добробуту наступних поколінь. Це означає, що потрібні нові підприємницькі комбінації та бізнес-моделі, здатні сприяти формуванню покоління підприємців, які ефективніше та прибутковіше використовують природні ресурси. Ідентифіковано ключові характеристики сталого підприємництва, серед яких: поєднання екологічних і соціальних аспектів, економічна вигідність, інноваційність, довгострокова спрямованість і створення стійкої цінності. Показано, що матриця сприйняття сталості (sustainability adoption matrix), побудована за двома критеріями — мотивацією та рівнем ресурсного забезпечення (commitment of resources), дає змогу визначити чотири типи підприємств, які реалізують принципи сталого підприємництва: каталізатори (відзначаються високою мотивацією та значним залученням ресурсів), експериментатори (мають сильну мотивацію, але обмежені ресурси), виконавці або пристосуванці (характеризуються низькою мотивацією та середнім рівнем ресурсів), пасивні або дрейфуючі компанії (володіють незначними ресурсами та низьким рівнем зацікавленості у сталому розвитку). Аргументовано, що підприємства, які прагнуть до сталого розвитку, повинні інтегрувати його принципи у свої стратегічні та операційні процеси. Як приклад, наведено структуру розвитку сталого підприємництва компанії AkzoNobel - провідного світового виробника фарб, покриттів та спеціальних хімікатів.